Управління духовними процесами суспільства

Зміст

Вступ.. 3

Управління духовними процесами суспільства як необхідність сьогодення. 4

Основні засади та принципи проведення державними органами духовної політики. 6

Список використаних джерел. 10

Вступ

Тому перед новою владою в Україні постали важливі завдання щодо подо­лання економічних, соціальних, правових, політичних, етнічних суперечностей. -Але вихідною ланкою усіх цих перетворень має стати духовне оздоровлення нації, оскільки тільки "високий рівень національної самосвідомості і відповідна соціаль­на і політична активність народу є єдиним справжнім гарантом вирішення всього комплексу назрілих у суспільстві проблем".

У зв'язку з цим актуальним на сьогодні є створення теоретичної управлінсь­кої моделі впливу на формування та розвиток духовних цінностей українського суспільства із чітким визначенням мети, завдань, принципів, напрямів діяльності та основних суб'єктів державного управління, які забезпечуватимуть втілення у суспільне життя цієї моделі.

Проблеми управлінського впливу на духовне життях об'єктом досліджень багатьох вітчизняних науковців. ажливою для розуміння проблем державної регуляції у сфері духовної культури є праця О.Гаєвської "Управління як соціальний феномен", у якій автор висвітлює основні аспекти управління духовним виробництвом. Для аналізу сучасного стану діяль­ності суб'єктів державної політики у сфері освіти, культури, засобів масової інфор­мації, питань формування національної самосвідомості та проблем гуманітарної по­літики держави цікавими є праці В.Беха, Л.Губерського, В.Андрущенка, М.Михальченка, В.Кононенка, І.Надольного, В.Огнев'юка, П.Ситника, В,Скуратівського, В.Трощинського, С.Чукут,-та ін.

Метою роботи є висвітлення особливостей здійснення управлінської діяльності основними суб'єктами державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства.

Управління духовними процесами суспільства як необхідність сьогодення.

Трансформаційні процеси останнього десятиріччя в Україні характеризуються серйозними прорахунками у здійсненні розбудови держави. Ігнорування органами державного управління духовної складової розвитку суспільства призвело до виникнення суперечностей не тільки в духовному житті, але й у соціально-економічному розвиткута політичній сфері, взаємовідносинах між етносами. Як зазнанає Шадольшш, оез досягнення певного рівня духовності важко сподіватися на при­скорення процесів економічного реформування, а без сформованої україноцент-ристської свідомості з чітко визначеними параметрами духовної культури, мови традицій, історичної пам'яті, базових національних цінностей складно змінити атмосферу на всіх рівнях суспільного життя.

Управління у будь-якій сфері вимагає, насамперед, чіткого визначення його структурних складових. Інакше кажучи, при організації управлінського процесу, передусім, необхідно виокремити суб'єкти управлінського впливу, які забезпечу ватимуть його здійснення, та реалізацію поставлених завдань на певних етапах чи протягом усього процесу для досягнення поставленої мети. Здійснення управлінської діяльності у духовній сфері не є винятком, хоча й має свою специфіку. Ця специфі­ка полягає, у тому, шо при управлінні духовними процесами жит­тя суспільства, управлінський вплив не є безпосередньо спрямований на об'єкт управління, а на створення умов для саморозвитку та самоорганізації духовного життя. Пряме втручання органів державної влади у духовні процеси було притаманне командно-адміністративній системі управління радянської доби. Відхід від директивних методів управління змінює роль суб'єктів державної політики у про­цесі організації духовного життя. Органам державного управління слід враховувати, що у процесах формування та розвитку духовних цінностей повинні функціонувати чинники саморегулювання[1] . Безпосереднє управління духовними процесами при­зводить до неприйняття суспільством насаджуваних ціннісних систем, тим самим не виправдовує використаних матеріальних та людських ресурсів, а також вносить у суспільну свідомість ціннісну дезорієнтацію. Оскільки суспільство є саморегульова­ною системою, роль органів державного управління у сфері формування та розвит­ку духовних цінностей полягає, насамперед, в усуненні негативних тенденцій та проявів у духовно-ціннісних процесах; матеріальній та фінансовій підтримці со­ціальних інститутів, які справляють вплив на духовне життя населення; координації та узгодженні діяльності різноманітних суб'єктів духовного життя для конструктив­ної взаємодії, спрямованої на розвиток та збагачення духовного потенціалу нації.

Управлінський вплив держави на духовну сферу життя суспільства відбувається через здійснення гуманітарної політики. Гуманітарна політика - це систе­ма принципів, цілей, механізмів, послідовних заходів, що мають на меті створення умов для соціально-гуманітарного розвитку суспільства, соціальної інтелектуаль­но-духовної безпеки людини й суспільства, реалізацію її соціальних, духовних по­треб, формування і збагачення творчого потенціалу особи, всебічну самореаліза-цію її сутнісних сил, соціодинаміку освіти, науки, культури тощо[2] . Основними складовими гуманітарної політики є державні освітня і наукова, культур­на, мовна, інформаційна, етнонаціональна, релігійна політики, політика у сфері охорони здоров'я, туризму, фізичної культури та спорту.

Головним завданням гуманітарної політики у сфері розвитку духовно