Авторське право

1. Роль авторського права і суміжних прав у розвитку культури суспільства

Проект Закону України “Про авторське право і суміжні права” пройшов досить ретельне опрацювання і експертизу зарубіжних фахівців, де дістав досить високу позитивну оцінку. Основним достоїнством цього Закону є те, що він максимально наближений до вимог ринкової економіки в сучасних умовах. Твори науки, літератури і мистецтва нарешті визнані товаром, з приводу якого можуть вчинятися цивільно правові правочини. Так, відповідно до ст. 25 Закону, майнові авторські права переходять у спадщину. Крім того, до спадкоємців переходить також право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншим змінам твору, а також будь якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

За ст. 27 Закону, майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або його правонаступниками іншій особі. Автор та його правонаступники мають право видавати дозвіл (ліцензію) на використання твору. Тут постає питання, що означає вислів “майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі”. Редакція наведеної статті мала б бути кращою, але головне зміст. За змістом цієї статті майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі на підставі договору. Це може бути договір купівлі продажу, міни, оренди, найму, прокату тощо, одним словом будь який договір) що не суперечить законодавству. Іншими словами, автор чи його правонаступники мають право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм товаром на свій розсуд.

Зазначеними нормами Закон України “Про авторське право і суміжні права” максимально наблизився до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року).

Майнові права автора чи його правонаступників можуть бути предметом будь якого цивільно правового договору, ґрунтується на ст. 14 Закону (п. 7). В цій статті проголошується норма за якою розповсюдження твору може мати місце шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі. Обмеження цих прав автора та його правонаступників може мати місце тільки у випадках, передбачених в законодавстві.

Автор чи його правонаступники мають право вільно розпоряджатися своїм твором на власний розсуд. Це право зумовлено товарним характером будь якого твору. Визнання твору товаром є неабияким досягненням нашого законодавця, і цим самим Україна в певній мірі інтегрувалась у світову правову систему.

Доцільною є в Законі ст. 4, яка дає офіційне визначення термінів, чим досягається двозначне тлумачення понять, що використовуються в авторському праві. Закон істотно розширив коло об'єктів, які підпадають під його дію. Вперше в законодавчій практиці України визнано необхідним надати правову охорону так званим суміжним правам. Причому Закон розділив усі ці об'єкти на дві окремі групи: перша це ті об'єкти, що охороняються авторським правом, а друга об'єднується поняттям “суміжні права”.

Між тим, велика група виконавців, до якої за Законом відносяться актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті чи будь яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, в тому числі циркові, естрадні, лялькові номери. Із тексту цього визначення випливає, що зазначений перелік виконавців не є вичерпним. До цього переліку мають відноситися усі виконавці, які в той чи інший спосіб чи формі виконують твори літератури і мистецтва. До цієї ж групи відносяться також виробники фонограм фізичні і юридичні особи, які вперше здійснили запис будь якого виконання або інших звуків на фонограмі. До суміжних прав відносяться також права організацій мовлення на свої передачі.

Слід відзначити, що Закон України “Про авторське право і суміжні права” дає більш повний перелік виконавців, права яких охороняються зазначеним Законом, в порівнянні з Міжнародною конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Стаття 3 згаданої Конвенції дає більш вузьке визначення поняття “виконавці”. Це визначення, можливо, більш чітке і лаконічне. Але нам потрібне більш детальне визначення поняття “виконавці”, що Закон і зробив.

Проте, визначення “фонограма” більш чітке саме в згадуваній Конвенції, а не в нашому Законі. Закон України “Про авторське право і суміжні права” визначає фонограму “як запис будь якого виконання або інших звуків”. Поняття фонограми за Конвенцією є будь який виключно звуковий запис якого не будь виконання або інших звуків. Отже, за Законом України до фонограми можна віднести будь який запис, навіть не звуковий. Конвенція фонограми визнає лише запис звуку. І це правильно. Тому нам видається більш чіткою позиція Римської конвенції 1961 р.

Важливою новелою Закону є норма, яка надає правову охорону творам, які хоча й вперше були опубліковані за кордоном, але протягом 30 днів після першої закордонної публікації були опубліковані і в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. В Законі “Про авторське право і суміжні права” більш чітко сформульовані норми про виникнення і здійснення авторського права. Зокрема, відповідно до