Дипломатичні привілеї та імунітети

Курсова робота

З міжнародного публічного права

На тему: "Дипломатичні привілеї та імунітети"

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика дипломатичних привілеїв та імунітетів

1.1 Поняття дипломатичних привілеїв та імунітетів

1.2 Різниця між дипломатичними привілеями та імунітетами

Розділ 2. Види дипломатичних привілеїв та імунітетів

2.1 Привілеї та імунітети дипломатичного представництва в цілому

2.2 Особисті дипломатичні привілеї та імунітети

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Є загальновідомим, що міжнародне право регулює взаємовідносини між своїми суб'єктами - державами, міжнародними організаціями й іншими міжнародними інституціями. У процесі міжнародного спілкування вони ведуть переговори й укладають міжнародні угоди. Проте для цього їм необхідно бути належним чином представленими управомоченими на це органами або особами, а також не бути підпорядкованими правопорядку держави, на території її вони знаходяться і діють, щоб вільно і безперешкодно здійснювати свої функції, тобто користуватися визначеними імунітетами та привілеями. Отже, суб'єкти міжнародного права, і насамперед держави, об'єктивно беруть участь у таких зовнішніх зносинах, прагнучи до найбільш повної реалізації своїх економічних, політичних та інших потреб та інтересів. Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин, які поділяються на внутрішньодержавні та закордонні. Найважливішими закордонними органами зовнішніх зносин держави є дипломатичні представництва.

Для того щоб дипломатичне представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним правовим статусом. Такі спеціальні права та переваги називають привілеями й імунітетами. У різний час обсяг і зміст привілеїв й імунітетів залежали і від могутності держав, і від їхнього ставлення одна до одної, і від титулу монарха як держави, що приймає, так і держави, що направляє, а також від рівня культурного розвитку кожної епохи. Того вигляду, у якому прийняті дипломатичні привілеї й імунітети в сучасному світі, вони набули протягом останніх 500 років. Дипломатичні привілеї та імунітети - це головна ланка, центральний інститут усього дипломатичного права і, можна сказати, права зовнішніх зносин узагалі.

Слід зазначити, що сучасна практика в галузі дипломатичних привілеїв та імунітетів досить суперечлива. З одного боку, міжнародне право збільшило коло осіб, на яких поширюється міжнародний захист (п.1 ст.1 Конвенції про попередження і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, від 14 грудня 1973 р.). З іншого боку, останніми роками за умов поширення доктрини обмеженого імунітету держав у практиці західних країн спостерігається тенденція до обмеження традиційно визнаних за дипломатами окремих видів дипломатичних привілеїв та імунітетів. Така обмежувальна практика не повинна вести до підриву принципу імунітету органів зовнішніх зносин та офіційних представників держави за кордоном. До останніх належать не лише глави держав, глави представництв, міністри закордонних справ і члени їхніх родин, які їх супроводжують, а й, звичайно, і члени дипломатичного персоналу органів зовнішніх зносин.

Розділ 1. Загальна характеристика дипломатичних привілеїв та імунітетів

1.1 Поняття дипломатичних привілеїв та імунітетів

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року приділяє значну увагу дипломатичним привілеям та імунітетам. І це не випадково, тому що інститут привілеїв та імунітетів існує спеціально для забезпечення виконання дипломатичним представництвом і його персоналом своїх функцій. Цей інститут виник у глибокій давнині й спочатку його норми діяли в якості звичаєвих. В даний час вони зафіксовані в багатьох багатосторонніх і двосторонніх угодах.

У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обгрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:

принцип взаємності - у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі;

принцип альтернативності - у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави;

принцип функціональної необхідності - у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності. Слід зазначити, що саме на такому підході базується Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року.

Дипломатичні привілеї та імунітети - це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу та іншим особам, що користуються за міжнародним правом захистом на території держави перебування.

У широкому розумінні дипломатичні привілеї та імунітети можна визначити як сукупність (систему) міжнародно-правових норм, які передбачають особливі права, винятки та переваги, що надаються іноземним дипломатичним і консульським представництвам, спеціальним місіям, постійним представництвам держав при міжнародних організаціях і місіям постійних спостерігачів при них, делегаціям держав на сесії і в органи міжнародних міжурядових організ

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать