Джерела кримінально-процесуального права

ВСТУП

Під джерелами кримінально-процесуального права, як і джерелами більшості інших галузей права, найчастіше розуміють сукупність (систему) правових актів, що містять відповідні норми. Такі акти можуть бути різних видів, що ми можемо розглянути за допомогою даної схеми.

Джерела кримінально-процесуального права.

1. Конституція України

У кримінально-процесуальному праві основним джерелом є закон — прийнятий вищим представницьким (законодавчим) органом акт, що містить правові норми, призначені для регламентації діяльності, здійснюваної в зв'язку з провадженням по кримінальних справах, і виникаючих при цьому відносин .

Конституція має вищу юридичну силу. Усі закони й інші правові акти не повинні суперечити їй.

Конституційні розпорядження, що стосуються кримінального судочинства, зосереджені головним чином у розділах 2 і 8, що присвячені правам і свободам людини і громадянина, а також судової влади. Ці розпорядження містять найбільш принципові положення, що лежать в основі кримінального процесу в цілому (рівність усіх перед законом і судом; свобода і недоторканість особи; недоторканність приватного життя; охорона таємниці листування , телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень; недоторканність житла; право захищати свої права всіма способами, не забороненими законом, у тому числі шляхом звернення в суд; презумпція невинуватості; гласність судочинства; змагальність і рівність прав у суді і т.д.).

Досвід реалізації положень Конституції показав, що на практиці не завжди правильно вирішуються питання, пов’язані з забезпеченням її безпосередньої дії. Суди й інші правоохоронні органи попросту не були готові до такого застосування основного закону. У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України , узагальнивши основні тенденції в діяльності судів на даному напрямку,

в своїй постанові № 9 від 01.11.1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” дав наступне роз'яснення (п. 2):

«Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядної інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.”

У випадках, коли стаття Конституції України є відсильною, суди при розгляді справ повинні застосовувати закон, що регулює виниклі правовідносини. Наявність рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційної тієї чи іншої норми закону не перешкоджає застосуванню закону в іншій його частині.

Безпосередньо в кримінальному процесі закріплені наступні положення Конституції України:

Стаття 24 . Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать