Регіональні особливості міжнародно-правового регулювання міжнародної трудової міграції

Реферат

Регіональні особливості міжнародно-правового регулювання міжнародної трудової міграції

У своїй резолюції А58/483 ГА ООН [17] рекомендувала державам походження, транзиту та призначення співробітничати перш за все на регіональному рівні. Таких регіональних ініціатив було надзвичайно багато в різних частинах світу – Європейська конференція з міграції 2001 р., Міжнародний симпозіум з міграції „На шляху до регіонального співробітництва щодо міграції» (Бангкок, 1999 р.). Регіональна конференція з питань міграції в Північній та Центральній Америці 2008 р., Конференція держав СНД „Глобалізація міграційних потоків: проблеми регулювання» 2008 р. та ін. Тобто регіональні консультативні механізми мають стати одним з елементів Діалогу на високому рівні у сфері міжнародної трудової міграції [24].

Регіональне співробітництво у сфері трудової міграції можна умовно поділити на офіційні механізми регіональної інтеграції та регіональні угоди, включаючи свободу циркуляції трудових ініціатив і зобов’язання співпрацювати в рамках регіональних угод, та неформальні механізми – регіональні консультативні процеси.

В останні роки інтеграційні (економічні) об’єднання держав висунули важливі ініціативи щодо створення багатосторонньої основи співробітництва в регіонах і значна кількість актів, що регулюють питання транскордонної міграції робочої сили, діє на регіональному рівні.

Провідну роль у регіональному регулюванні трудових міграційних процесів та захисті прав трудящих-мігрантів відіграє ОБСЄ. Держави регіону ОБСЄ включають низку територій (держав), що мають дуже різний міграційний режим та потенціал. По-перше, в регіоні ОБСЄ знаходяться дві держави, що трандиційно імпортують трудових мігрантів – США та Канада. По-друге, ОБСЄ включає весь ЄС, режим трудової міграції в якому грунтується на абсолютній свободі пересування осіб. Крім того, ОБСЄ напряму пов’язана з діяльністю Ради Європи, до якої входить переважна більшість європейських держав.

Тема міграції була включена в програму ОБСЄ ще в 1975 р. у зв’язку з прийняттям Заключного акта конференції в Гельсінкі [17], в якому свобода пересування стала одним з основних положень. ОБСЄ вважає, що всі питання, які виникають у зв’язку з міграцією робочої сили, мають бути вирішені шляхом прямого співробітництва між державами з урахуванням їхнього розвитку: економічного, соціального, політичного, а також з урахуванням уже діючих двосторонніх угод.

Варто зазначити, що завдяки діяльності ОБСЄ низка держав-членів ОБСЄ прийняли значну кількість міжнародних трудящих мігрантів, навіть не маючи для цього достатнього правового регулювання. У 2005 р. в ОБСЄ під головуванням Словенії було прийнято рішення про присвячення теми року саме міжнародній трудовій міграції . Ефективному вирішенню цього питання мала сприяти унікальна тристороння природа мандат ОБСЄ. Це дозволило підійти до розгляду питання комплексно – з точки зору економічної, політичної, правової охорони навколишнього природного середовища тощо.

Тему управління міжнародною трудовою міграцією було внесено у „Вимір ОБСЄ у сфері економіки та навколишнього середовища» [7]. Роботу у сфері міжнародної трудової міграції було внесено також у Програму політичних пріоритетів ОБСЄ [3], а у грудні 2005 р. було прийнято Рішення ОБСЄ № 2/05 щодо міграції [9]. Цей документ підтвердив попередні зобов’язання ОБСЄ щодо прагнення врегулювати проблему через налагодження співробітництва між країнами регіону та надання допомоги державам у розробці законодавства, яке б відповідало міжнародним стандартам у цій сфері і разом з тим ефективно захищало національні інтереси [7]. Однак цього, на думку фахівців ОБСЄ, було недостатньо, і було висунуто ініціативу щодо створення «Рекомендацій з розробки ефективної політики у сфері трудової міграції в державах походження та призначення» [3]. Ініціативу підтримали МОП та МОМ. У рамках ОБСЄ цим займається Підкомітет Постійної Ради з економіки та природного середовища при активній участі Відділу з трудової міграції МОМ. У розробці документа беруть участь і незалежні експерти.

Безсумнівно, держави-члени ЄС досягли найбільшого прогресу щодо уніфікації заходів з управління процесом міжнародної трудової міграції в контексті постійної економічної та регіональної інтеграції [4, с. 475–483]. ЄС прагне забезпечити свободу пересування трудящих, одночасно вживаючи заходів захисту, пов’язаних із зовнішнім контролем на кордоні, в тому числі й на кордоні з Україною [2, с. 17].

Держави Західної Європи із самого початку брали активну участь у створенні правових норм [27; 280], які б регулювали міжнародний трудовий міграційний процес, що було пов’язано спочатку із політичними аспектами, в тому числі надання притулку біженцям зі Східної Європи [26]. Однак поступово акценти змішувалися.

Свобода пересування осіб – один із проголошених принципів ЄС [9, с. 177; 16, с. 138–147]. Римський договір про заснування ЄЕС 1957 р. [12] передбачав (ст.ст. 3, 48, 51, 52) скасування перешкод вільному переміщенню осіб, послуг, капіталів, вільному переміщенню трудящих, свободі поселень резидентів ЄС у країнах-учасницях. Основні параметри свободи руху осіб було визначено таким чином:

– право працівника приймати реально запропоновану роботу;

– право вільно пересуватися по території держав-членів;

– право перебувати в одній із держав-членів і займатися трудовою діяльністю відповідно до законних розпорядчих та адміністративних