Теорія держави і права

Зміст

І. Поняття права у працях Г. Гегеля та уявлення про світську владу М. Лютера 2

ІІ. Тестові завдання. 12

2.1 Початок буржуазній державно-правовій ідеології було покладено: 12

2.2 Сутність матеріалістичної (класової) теорії походження держави полягає в тому, що: 14

ІІІ. Загальна характеристика релігійно–міфологічних уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Сходу у ІІ–І тис. до н. е. 16

ІV. Політико-правові ідеї неолібералізму та консерватизму. 23

Література. 28

І. Поняття права у працях Г. Гегеля та уявлення про світську владу М. Лютера

Філософське учення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770–1831 рр) є вищим ступенем в розвитку класичного німецького ідеалізму.

Гегель народився в Штутгарті в сім'ї фінансового чиновника. Закінчивши богословський факультет Тюбінгенського університету, він відмовився від кар'єри пастора і зайнявся поглибленим вивченням філософії. У 1818 р. Гегель одержав кафедру в Берлінському університеті. Основні його твори: “Феноменологія духу” (1807 р), “Наука логіки” (1812–1816 рр), “Енциклопедія філософських наук” (1817 р). Головний твір мислителя з питань держави і права – “Філософія права” (1821 р).

Початковим методологічним принципом його доктрини було положення про те, що дійсне (абсолютне) знання може бути досягнуте лише в рамках філософської системи, що розкриває зміст всіх своїх категорій і понять в їх логічному взаємозв'язку. “Істинне дійсно тільки як система”, – підкреслював філософ. Цілісність такої системи покликана була забезпечити діалектика – метод дослідження структури теоретичних понять і переходів між ними. Як вважав Гегель, діалектика дозволяє побудувати наукову теорію шляхом послідовного розвитку думки від одного поняття до іншого. Філософ називав діалектику єдино дійсним способом пізнання.

Гегель створив грандіозну філософську систему, яка охоплювала свою сукупність теоретичних знань того часу. Основними частинами гегелівської філософії є: логіка, філософія природи і філософія духу. Кожна з них в свою чергу ділиться на декілька” учень.

Держава і право були віднесені теоретиком до предмету філософії духу. Остання освітлює розвиток свідомості людини, починаючи з простих форм сприйняття миру і кінчаючи вищими проявами розуму. У цьому поступальному розвитку духу Гегель виділив наступні ступені: суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), об'єктивний дух (абстрактне право, мораль, моральність) і абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Право і державу філософ розглядав у вченні про об'єктивний дух.

“Наука про право є частина філософії. Тому вона повинна розвинути з поняття ідею, що є розумом предмету, або, що те ж саме, спостерігати власний іманентний розвиток самого предмету”. Теорія права, подібно до інших філософських дисциплін, набуває наукового характеру завдяки тому, що в ній застосовуються методи діалектики. Предметом же даної науки є ідея права – єдність поняття права і здійснення цього поняття насправді.

У протилежність Канту, що потрактував ідеї права і держави як суто умоглядні, апріорні конструкції розуму, Гегель доводив, що дійсна ідея є тотожністю суб'єктивного (пізнавального) і об'єктивного моментів. “Істиною у філософії називається відповідність поняття реальності”. Або в іншому формулюванні: ідея є поняття, адекватне своєму предмету.

Завдання філософії Гегель бачив в тому, щоб спіткати державу і право як продукти розумної діяльності людини, що одержали своє втілення в реальних суспільних інститутах. Філософія права не повинна займатися ні описом емпірично існуючого, чинного законодавства (це предмет позитивної юриспруденції), ні складанням проектів ідеальних кодексів і конституцій на майбутнє. Філософській науці належить виявити ідеї, лежачі в підставі права і держави. “Наш твір, – писав Гегель в “Філософії права”, – оскільки в ньому міститься наука про державу і право, буде тому спробою осягнути і зобразити державу як щось розумне усередині себе. Як філософський твір воно повинне бути надалі від того, щоб конструювати державу, яким воно повинне бути... ”

Своє розуміння предмету і методу філософії права Гегель виразив в знаменитому афоризмі, який сприймався багатьма подальшими теоретиками як квінтесенція його соціально-політичної доктрини: “Що розумно, то дійсно; і що дійсно, то розумно”.

У політичній літературі XIX в. ця думка Гегеля викликала прямо протилежні інтерпретації. Представники леворадикальних течій нерідко використовували його при обґрунтуванні ідей перевлаштування суспільства на розумних початках, тоді як ідеологи консервативних сил угледіли в ньому принцип, що дозволяє виправдати існуючі порядки. Абсолютно інший сенс вкладав в це положення Гегель. Під дійсністю тут розуміється не все існує в суспільстві, а лише те, що склалося закономірно, через необхідність. Дійсність, пояснював філософ, “вище існування”. У творах Гегеля йшлося про те, що за всіма історично скороминущими і випадковими суспільними відносинами необхідно виявити їх іманентний закон і суть. Із збагненням суті держави мислитель пов'язував і рішення питання про розумний (належному) політичний устрій. “Пізнання того, якими предмети повинні бути, виникає тільки з суті, з поняття речі”. Гегелівське рішення проблеми сущого і належного в соціальних відносинах пізніше одержало назву есенціалізму (від лат. еssentiа – суть).

Перенесений в сферу права, есенціалізм приводи