Розвиток програм підготовки соціальних працівників у США

Соціальна робота як вид професійної допомоги окремій особистості, сім’ї чи групі осіб з метою забезпечення належного соціального, матеріального та культурного рівня життя, стала однією із основних складових суспільного життя і соціальної практики XX століття. У всьому світі утвердився погляд на соціальну роботу, як на “організацію особистісної служби допомоги людям” (Ш.Рамон, Т.Шанін), завданням якої є полегшити їх життя в умовах особистої та сімейної кризи, а також, по можливості, кардинально вирішити їх проблеми, навчити їх самостійно справлятися з ними. Представники цієї професії - соціальні працівники застосовують свої знання і вміння для соціальної допомоги індивідам, сім’ям, групам, організаціям, громадам, соціуму загалом. Вони допомагають людям підвищувати здатність вирішувати проблеми, створюють необхідні для цього ресурси, забезпечують взаємодію між людьми, або між людиною та її оточенням, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику.

В силу особливостей історичного розвитку соціальна робота в Україні, як наука і як вид професійної діяльності, перебуває на етапі становлення. Тому сьогодні одним із пріоритетних завдань у цій сфері є створення власної цілісної системи підготовки кадрів для соціальної роботи.

Ефективно вирішити це завдання неможливо без врахування досвіду, набутого іншими країнами. Особливо вагомим у цьому аспекті є досвід соціальної освіти США, який нагромаджений у цій країні протягом столітнього періоду її розвитку.

Проблема підготовки фахівців, здатних займатись професійним наданням соціальної допомоги, виникла як об’єктивна вимога. Депресії, численні проблеми окремих людей і груп вимагали наукового підходу до їх вирішення. Стало очевидно, що для поліпшення та удосконалення роботи соціальних служб на високому професійному рівні необхідні кваліфіковані спеціалісти.

Волонтери, які започатковували соціальну роботу, нагромадили певний досвід практичної діяльності у благодійних організаціях, знали про конкретні соціальні потреби і розуміли як їх практично можна задовольнити в межах наявних засобів. Проте, вирішуючи складні, суперечливі завдання, вони відчули потребу в оволодінні систематичними науковими знаннями як необхідною теоретичною основою для здійснення практичної діяльності.

Спеціально підготовлених працівників, здатних керувати діяльністю агентства та займатись безпосереднім наданням соціальної допомоги різним категоріям населення, потребували також різного роду соціальні заклади, такі як Товариства допомоги дітям, Асоціації допомоги біднякам, Товариства організації благодійності, Рух поселенців та інші, що з’являлись у великій кількості після Громадянської війни.

Із 1865 року питання необхідності відкриття закладів для підготовки професійних працівників у сфері соціальної роботи почали активно обговорюватись на зібраннях Американської асоціації соціальної науки, перейменованої пізніше в Національну конференцію із соціального добробуту.

Вже на початку 1870-х років значна кількість університетів пропонували як окремі так і цілі серії лекцій, присвячені соціальним проблемам, історії реформ та філантропії. Значний внесок у справу організації соціальної освіти зробили Товариства організації благодійності, які протягом 1890-х років на базі своїх агентств систематично організовували для соціальних працівників теоретичні та практичні заняття.

Перша шеститижнева літня програма навчання, яка мала назву Школа філантропії, була заснована Нью-Йоркським Благодійним товариством у 1898 році. На навчання приймали випускників вищих навчальних закладів за рекомендацією їх викладачів, а також тих, хто мав досвід роботи у сфері благодійної діяльності.

У 1904 році Школа філантропії запропонувала однорічний курс по підготовці соціальних працівників, здатних працювати як [2]:

· фінансовs секретарs для приватних власників;

· виконавчs секретарями освітніх та благодійних товариств;

· керівники та асистенти поселень, соціальних установ, церков, відділень соціального забезпечення на промислових та торгових підприємствах;

· працівники відділень та комітетів благодійних організацій;

· “доброзичливі відвідувачі” та волонтерами;

· здійснювати експертну оцінку ситуації клієнта;

· досліджувати соціальні умови середовища, інспектувати трущоби та фабрики.

У 1904 році студенти могли обирати з поміж 41 навчальних курсів, згрупованих у наступні групи [2]:

-дослідження поля (соціальна робота, соціальні реформи, промислові причини бідності, фінансування);

-роль держави;

-расовіі, етнічні, культурні відмінності населення;

-соціальна робота у сфері здоров’я, на промисловості, із засудженими та ін.;

-соціальна робота з сім’ями на дому;

-агентства допомоги дітям.

Школа не мала погодженого, послідовного навчального плану, так само як не існувало цілісної інтегрованої програми навчання. Більшість курсів являли собою серію лекцій на одну тему, кожна з яких читалась іншим викладачем, соціальним активістом чи практиком, залежно від сфери їх спеціалізації.

Незабаром освітні програми із соціальної роботи почали пропонувати коледжі та університети по всій країні. Серед перших навчальних закладів, які здійснювали підготовку соціальних працівників, були Школа цивільного права та філантропії у Чикаго, Школа практичної підготовки працівників для благодійних організацій уніве

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать