Особистість і культурне середовище

Вступ

Вже багато років психологія вивчає і намагається визначити, що ж таке особистість. І не тільки психологія, суспільні і природні науки довгий час намагаються зрозуміти, що ж таке людина, особистість, що є цим феноменом, яким чином впливає те середовище, в якому живе і розвивається людина, на формування особи. Чому це питання таке актуальне і зараз?

До цих пір в сучасній психології немає однозначного визначення, що ж таке особистість. Цікаво, що в своїх думках розходяться не тільки автори, що стоять на різних методологічних платформах, але і навіть дослідники, що стоять на одній теоретико-методологічній платформі дають самі різні визначення поняттю «особистість». Можна припустити, що це природно, оскільки дуже багатообразна і неоднозначна сама особистість, до цих пір незрозуміло, що ж переважає в людині – біологічне або соціальне і чи правомірно таким чином взагалі ставити питання. Але, як відзначає Р. Мейлі: "Ці відмінності стосуються не стільки самого об'єкту дослідження, скільки його концептуалізації і відображають, таким чином, теоретичні розбіжності авторів" [5]. Треба також відзначити, що «суспільна свідомість і пануюча ідеологія, тобто культурне середовище, "моделює" особистість, підносить "зразки" особистості, що "фабрикуються" ними, а свідомість окремого дослідника, пронизана суспільною свідомістю, слідує такій моделі і в наукових термінах описує те, що вже "змодельоване" і описане». [11].

Тобто ми можемо говорити, що не тільки розвиток і формування особистості залежить від культурного середовища, суспільства, яке її оточує, але і опис самої особистості, її моделі залежить від суспільства, в якому живе автор, де сформувався його світогляд, де він бере матеріал для своїх спостережень.

Розвиток державності в Україні, побудова нового гуманного, демократичного суспільства висуває на перший план проблеми, зв'язані з формуванням усебічно розвитої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільному житті, виявляти свідому активність, спрямовану на приведення внутрішніх резервів відповідно до зовнішніх розумів. Тому зараз дуже актуальними є тими, де звертається увага на те, що є особистість, яким чином вона формується, які чинники впливають на формування та розвиток особистості.

На основі всіх цих знань необхідно змоделювати нову систему освіти, яка б враховувала і нові і старі розробки, працювала б на розвиток особистості, сприяла самовдосконаленню, саморозвитку людини.

Також треба виявити, яким чином те чи інше культурне середовище впливає на особистість, та яким чином можна виправити негативний вплив.

1. Підходи до визначення поняття «особистість»

Поняття «особистість» достатньо молодий термін, до середини 19 століття, це слово вважалося лайливим, вимовлялося з відтінком презирства. Існує багато підходів до розуміння особистості, але все їх можна певним чином систематизувати. Одна з таких спроб систематизації приведена нижче.

Як позначив в своїй книзі «Как устроена личность» О.И. Мотков [7] у психології особистості існують три основні течії в описі суті особистості, визначенні її детермінант, рушійних сил і структури: 1) біоцентричний, в якому особливо акцентується переважання в особі біологічних початків, або особливої внутрішньої інстанції – суб'єкта; 2) социоцентричний, в якому постулюється переважна детермінація особистістних утворень зовнішніми соціальними чинниками; 3) інтерактивний підхід, по якому детермінація особи визначається всякий раз взаємодіючими внутрішніми і зовнішніми чинниками, а також власною активністю суб'єкта.

У даному розділі ми маємо можливість позначити тільки деякі підходи до визначення цього самого по собі суперечливого поняття. Наприклад, в психоаналізі особистість трактується як сукупність несвідомих ваблень, тобто тут переважають біологічні тенденції (біоцентричний підхід по О. І. Моткову).

Що панував довгий час біхевіористский підхід взагалі знімав проблему особи, в запропонованій ними схемі «стимул-реакція» просто не було місця цьому поняттю. Представники цього підходу заперечували свідомість як предмет наукового дослідження і зводили психіку до різних форм поведінки, розуміючи під ним сукупність реакцій організму на різні стимули зовнішнього середовища.

Природа людської особи діалектична. Навряд чи знайдеться інший такий об'єкт вивчення, при описі якого так часто виявлялися б полярності, як це спостерігається при побудові теорії особи. "Індивідуальне і суспільне в природі особистості", "природне (біологічне) і соціальне в особистості", "унікальне і загальне в структурі особистості", "структура і динаміка особистості", "свідомість і несвідоме в особистості", "зовнішнє і внутрішнє в діяльності особистості" і т.п. – ось далеко не вичерпний перелік тем, що привертають увагу учених. Але справа не в простому зіставленні окремих полярних якостей або пластів в єдиній системі особи. Діалектична природа особистісного буття розкривається в глибокій антиномності тих методолого - філософських побудов, в яких "моделювався" зв'язок індивіда з світом. Так, згідно об'єктивно-ідеалістичним теоріям або метафізичному матеріалізму, початковим пунктом для розуміння взаємин між людським індивідом, всесвітом і історією виступає якийсь абстрактний, відірваний від людської практики універсум. Типовим прикладом можуть служити гегелівські