Філософія самореалізації людини

Зміст

Вступ

1. Філософія самореалізації людини

2. Соціально-філософський аналіз напрямків самореалізації

Висновки

Список літератури

ВСТУП

У сучасну нам епоху відкритих інформаційних суспільств особливо гостро стоїть необхідність у формуванні самостійного зрілого мислення, виробленні принципів пізнання, що виконують роль своєрідних інформаційних фільтрів, оскільки форма особистої, безпосередньої передачі знань грає все меншу роль. Це — головна мета сучасної освіти і одне з найважливіших завдань, що стоять перед сучасними філософами. Згадуючи слова Б. Спінози: «Релігія — філософія умов, філософія — релігія мислителів», додам, що філософія — це релігія зрілої особи, головною метою і цінністю якої є свобода: свобода усвідомлена, така, що черпає свою силу в знанні і розумінні Вищих принципів Буття, в толерантній позиції по відношенню до всього різноманіття життя, що виявляється. Філософія працює в першу чергу над формуванням світогляду людини і, отже, формуванням його як особи — унікальною, неповторною. Заснована на принципах толерантності, вона орієнтує свідомість на плюралістичне, гнучке сприйняття дійсності у всій його багатоваріантності, допомагаючи відновити порушену людиною гармонію життя. Таким чином, метою філософської освіти є виховання особи, що уміє бути вільною[1] .

В центрі самореалізації особи, як її розуміє гуманістична психологія, лежать поняття, так або інакше пов'язані з самосвідомістю. Самосвідомість може визначатися через пізнання себе, пізнання свого самозвеличання (Слободчиков В.І., Ісаєв Е.І., 1995).

Самозвеличення — гіпотетичне поняття, введене в психологію Д. Юнгом, це є “центр тотальної, безмежної і непіддатливої визначенню психічної особи” (Юнг Д.Г, 1991, з 157). Свідоме Ego підпорядковане або включене в самозвеличення, наділене своїм голосом, чутним іноді в моменти інтуїції і сновидінь. Самоактуалізація в цій концепції є по суті еволюція самозвеличання, що відбувається в напрямі від несвідомого до етичних ідеалів.

Потреба в самореалізації — вища в ієрархії потреб. В результаті її задоволення особа стає тією, ким вона може і повинна стати на цьому світі Головне професійне призначення, справа людини здійснюється разом із створенням його особи. Але як людина дізнається про своє призначення''.

Згідно Д. Роджерсу, це відбувається при відвертості людини внутрішньому і зовнішньому досвіду, при усвідомленні всіх його сторін. З безлічі можливостей, що напівсформувалися, організм, як могутній комп'ютер, вибирає ту, яка найточніше задовольняє внутрішню потребу, або ту, яка встановлює ефективніші відносини з навколишнім світом, або ж іншу, яка відкриває більш простій і спосіб сприйняття життя, що задовольняє людину. У цьому метафоричному представленні можливості не ієрархізовані, акцент робиться на вільному виборі серед потенційно рівноцінних пропозицій, які відсіваються мудрим організмом на основі власних суб'єктивних критеріїв.

Поглядам К. Роджерса близька позиція А Маслоу. Проте останній відчуває недостатність понять пристосовності, адаптації стосовно конструювання особи. Він пише із цього приводу про автономність людини, що реалізовує себе: “спостережувані мною здорові індивіди зовні погоджувалися з прийнятими в суспільстві нормами, але в душі не надавали їм значення. Практично у всіх з них я відмітив спокійне, добродушне сприйняття недосконалості нашої цивілізації у поєднанні з більш менш активним, прагненням їх виправити. Зараз я хочу підкреслити усунутість, незалежність, самостійність характеру цих людей, їх схильність жити відповідно до цінностей і правил, встановлених ними самими”.

1. Філософія самореалізації людини

З одного боку, людина — істота фізичне, тілесне; він захоплюваний потягами, в нім сильні несвідомі імпульси. З іншого боку, людська природа виявляє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Свідомість, розум і свобода властиві людині. Саме ця подвійність завжди примушувала філософів шукати суть людини.

Під проблемою людини у філософії розуміється: проблема добра і зла, душі і тіла, свободи людини, пошук місця людини на навколишньому світі і так далі

В різний час увага філософів зверталася до різних аспектів даної проблеми, вони розглядалися з різних точок зору залежно від переважаючого світогляду даної епохи[2] .

У античній філософії сформувався особливий підхід в збагненні природи і людини — космоцентризм, суть якого полягає в тому, що початковою відправною точкою в розробці філософських проблем було розуміння космосу як єдиного відповідного цілого, такого, що володіє деяким духовним початком (душа, світовий розум). Розуміння космосу знаходиться в центрі розуміння миру. Відповідно до цього трактується і природа людини. Людина — мікрокосм, звідси і гармонія людини, миру, розум людини, мислення.

Починаючи з класичного періоду (з Сократа), проблема людини висувається на центральне (перше) місце. Для середньовічної філософії характерним було вирішення питань відповідно до розуміння Бога, його суть. Аналогічно здійснюється розуміння природи і людини, їх суті, тлумачення принципів відношення людини і Бога.

Філософія Відродження є гуманістичною, і тому антропоцентричної, тобто в центрі філософії — проблема людини, як самоцінного істоти і через призму цього — розуміння миру. Філософи пов'язували свободу людини, сенс її життя з її власно

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать