Філософська концепція Гегеля

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Філософія”

Тема Філософська концепція Гегеля
План

Вступ

1. Об’єктивний ідеалізм Гегеля

2. Вчення про метод та систему у філософії Гегеля

3. Особливості і предмет філософії права Гегеля

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель народився 27 серпня 1770 р. в місті Штудгарте в сім'ї великого урядовця. Діставши в місцевій гімназії первинну освіту 1788 р. був зарахований до числа студентів теологічного інституту в Тюбінгене. Після закінчення, з 1797 р. працював домашнім вчителем, далі служив директором гімназії Нюренберге. З 1801 р. викладав в Ненськом університеті. З 1816 р. Гегель - професор Гейдельбергського університету, а з 1818 р. - берлінського, де якийсь час був і його ректором.[1]

Вже в студентські роки Гегель був зайнятий творчим освоєнням і осмисленням досягнень попередньої політичної і правової філософії. Філософія права Гегеля одна з найзнаменитіших робіт у всій історії правової, політичної думки. Це синтез філософських і політико-правових досліджень Гегеля протягом ряду років. Творчість Гегеля вважається вершиною класичної німецької філософії. Гегель пішов значно далі за своїх великих попередників. Він першим представив весь природний, історичний і духовний світ в безперервному розвитку. Він відкрив і обгрунтував з позиції об'єктивного ідеалізму основні закони і категорії діалектики. Він свідомо протиставив діалектику, як метод пізнання її антиподу, метафізиці, оскільки на його думку явище не менше об'єктивне, ніж єство. В своєму навчанні Гегель розглянув ідею держави і права, вважаючи задачею науки про право і державу не розробку уявлень про належне розумне право і державу, а знаходженні розумного в самій дійсності. Гегель не прагнув протиставити свій політичний ідеал дійсності, а прагнув перш за все знайти розумність в самій дійсності; звідси заклик до примирення з самою дійсністю, відмова від побудови належного розумного права і держави і прагнення виправдати як розумне існуюче. Гегель першим розрізняє цивільне суспільство і політичну державу, потрактувавши цивільне суспільство, як опосередкована працею, система потреб що покоїться на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності. Також розділяє стани і підрозділяє політичну державу на три власті, рахуючи належне розділення властей в державі гарантією публічної свободи. Вищим моментом ідеї держави і Гегеля представляє ідеалізацію суверенітету. Гегель виділив національне єство держави, поділивши всесвітню історію миру на чотири всесвітньо-історичні світи, звеличував при цьому німецькі народи і прикрашаючи ступінь розвиненості Пруссії і інших німецьких держав. В даній роботі основні питання Гегелівської філософії про державу і право.

1. Об’єктивний ідеалізм Гегеля

В системі гегелівського абсолютного ідеалізму субстанція ( абсолютна ідея ) проходить стадії чистого мислення, вільно відчужує себе у формі "поняття" у власне інобуття, і, нарешті, породивши "мислячий дух" знаходить повне і завершене поняття самої себе. Кожний із ступенів необхідний для забезпечення цілісності процесу. Сама ж всесвітня історія введена Гегелем, як завершення системи об’єктивного духу, в якій слідує перехід до духу абсолютного. "Дух тільки як дух - порожнє уявлення, - писав Гегель, - він повинен володіти реальністю, наявним буттям, повинен бути для себе об’єктивним, наочним". Вираз духу в зовнішньому, його прояв в суспільному буття і суть гегелівський "об’єктивний" дух. Філософія ж історії є осмислення тимчасової форми духу. Принципом гегелівського абсолютного ідеалізму була тотожність буття і мислення. Тільки ця тотожність і робить історію філософії неможливої. Якщо б раптом виявилося, що сама по собі не розумно організований космос, а позбавлений розумності хаос, то філософія історії стала б неможлива ( неможливо шукати закономірність і логіку в безрозсудному ). Але вона не тільки можлива, але і необхідна тому, що дух повинен пізнати себе саме у філософській формі. Тотожність мислення і буття, - ця підстава на якому тримається вся гегелівська філософія, сааме з цього і виведена необхідність історичного процесу і можливість філософії історії. Після того, як необхідність історії доведена відносно до духу, пошук її передумов до людини був "справою техніки" і, по суті справи, був вже не принциповим питанням. Коли Руссо задумався про суть історичного прогресу він припустив що людині властива "за природою" здібність до самовдосконалення. Гегелю припущення такого загального характеру також представлялось достатнім. В середовищі просвітителів існувала думка, що причиною історичного прогресу (змін) є незадоволеність людей існуючими порядками, способом життя і прагненням організувати (перетворити) їх відповідно до своїх уявлень про бажане і належне. Гегель, зовсім не заперечуючи існування таких ідеальних спонукальних мотивів історичної дії, не був схильний бачити в них рушійні сили історії і вважав, що неправомірно переносити механізм індивідуальної мотивації на суспільство в цілому. Відкидаючи прагнення Канта і Фіхте до апріорного конструювання філософії історії без опори на фактичну історію, Гегель наполягав на тому, що філософія історії повинна виходити з даного, від того що було насправді, освоювати емпіричний матеріал. Він твердив, що єдина думка принесена ним у філософію історії із загальноте

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать