Особливості бюджетного фінансування професійно-технічних закладів

Вступ

Однією з основ розвитку промисловості є людський ресурс. Чим вищу кваліфікацію мають працівники і чим краще підприємства забезпечені необхідним людським потенціалом, тим вища ймовірність виробництва на таких підприємствах конкурентоспроможної інноваційної продукції.

На жаль, протягом всього часу трансформаційних процесів в економіці України, інститутами влади не було приділено достатньої уваги для забезпечення промислових підприємств України кваліфікованими кадрами робочих спеціальностей, що зумовило відставання рівня кваліфікації середньостатистичного робітника в Україні від рівня робітника в розвинутих країнах світу.

Крім того, це спричинило ряд деструктивних процесів в суспільній свідомості серед яких: зменшення престижу робітничих спеціальностей серед молоді, незадоволення рівнем оплати праці кадрів робочих спеціальностей, збільшення середнього віку кадрів робочих спеціальностей [4, C. 239–240].

Проблема підготовки спеціалістів робітничих професій в Україні із кожним роком загострюється, що є однією з основних причин негативних процесів у економіці країни. Значні диспропорції на ринку праці призвели до того, що таких спеціалістів стає дедалі менше, тоді як попит на них зростає. Органи влади звертається мало уваги на стан підготовки робітничих кадрів для народного господарства. Для професійно-технічної освіти характерними є всі проблеми освіти в Україні загалом і найбільш гострою проблемою є фінансування професійно-технічних закладів. Тому вважаємо за доцільне розглянути її детальніше.

1. Стан підготовки спеціалістів робочих спеціальностей в Україні

На сучасному етапі розвитку економіки промислові підприємства України відчувають гостру нестачу саме у кадрах робочих спеціальностей. За висновками різних експертів дефіцит кваліфікованих робітничих кадрів на промислових підприємствах України становить від 30 до 40% і кожного року зростає. Підготовка кваліфікованого робітника – це дорогий процес, що потребує значних матеріальних, фінансових та інтелектуальних затрат. На відміну від попередніх десятиліть майже повністю виключена участь роботодавців у підготовці робітничих кадрів, що раніше становила до 60% від загальних інвестицій. У нових економічних умовах розпалися зв'язки профтехучилищ з підприємствами-замовниками кадрів, а новий механізм взаємодії закладів професійно-технічної освіти з роботодавцями ще не сформовано. За даними Державної служби зайнятості у професійно-технічних навчальних закладах готують у 3,5 рази менше кадрів з розрахунку на 10 тисяч населення, ніж у вищих навчальних закладах. Водночас ринок праці на 60% зацікавлений саме у робітничих професіях.

За даними Міністерства праці, середній вік працівників сфери матеріального виробництва дорівнює 55 років, а частка робітників високої кваліфікації лише близько 10%. При цьому робітники в Україні проходять перепідготовку чи підвищення кваліфікації в середньому раз на 13–15 років, тоді як в розвинутих країнах – раз на 3–5 років [4, C. 240–241].

Що ж до стану професійно-технічної освіти в Україні, то з 1990 року до 2009 року кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилась з 1246 до 993. Із них 876 державних професійно-технічних навчальних закладів, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 43 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів. Середньорічна кількість учнів також зменшується [5, C/ 23–23] (таблиця 1).

Таблиця 1 – Кількісні та якісні показники професійно-технічних державних навчальних закладів України у 2007–2009 роках

Особлив