Питання вибору ефективного стилю керівництва

Менеджмент

Організації, що домагаються успіху, відрізняються від протилежних їм, головним чином тим,що мають більш динамічне та ефективне керівництво. Питання ефективного керівництва викликали інтерес людей з давніх часів, проте, систематичне, цілеспрямоване їх вивчення почалося тільки з часів Ф. ТЕЙЛОРА. За цей час було проведено багато досліджень. Тим неменш, до цих пір не існує повної згоди з приводу того, який стиль керівництва вважати найбільш ефективним.

Питання вибору ефективного стилю керівництва особливо гостро постало в останні роки. Що виникли на рубежі 70-80-х років застійні явища в суспільному виробництві самим безпосереднім чином були пов'язані з серйозними вадами в управлінні і, перш за все в роботі з кадрами.

Командирський стиль керівництва був провідним стилем в управлінні соціалістичними підприємствами або колективами, тому що країна постійно вела битву за план. А де битва, там і наказ, а де наказ, там і нещадність до людини, підлеглому. Командний стиль керівництва вимагав особливих психологічних і правових установок.

Командир повинен був вміти користуватися владою і не мав права висловлювати сумніви в бездоганності своєї лінії поведінки. Він вирішував, віддаючи накази, ніхто не повинен був заперечувати. Такою була початкова «Етична» гамма нашого керівника з часів революції. Адміністрування стало головним методом на роки й десятиліття.

Багато господарські та партійні керівники тяжіли до вольових методів, а тому не володіли культурою управління та міжособистісного спілкування, відрізнялися низькою моральною культурою.

Треба визнати, що самі обставини сприяли утвердженню подібного способу мислення : склалася система відносин яка вселяла впевненість і непогрішність обраного стилю керівництва, а тим самим і у непохитності свого службового положення. Планово-адміністративна система привела до того, що в багатьох випадках сама система відривала кваліфікованих управлінців, заохочуючи інший тип керівників - неухильно виконують директиву «зверху» і жорстких до підлеглих.

Зараз створюються нові, винятково сприятливі можливості для становлення високорезультатівного стилю керівництва, що до недавнього часу стримувався, зокрема, слабкістю демократичних засад в управлінні, пануванням комерційно-бюрократичних прийомів роботи, відсутністю належної особистої відповідальності та іншими недоліками.

За роки існування теорії управління проведено більше десяти тисяч різного роду досліджень стилів лідерства. Використовуючи дві змінні або два виміри: динаміку поведінки і рівень ситуаційних, - вчені змогли виділити основні стилі керівництва.

Поведінковий підхід, на відміну від попереднього, заснований на висновках, зроблених з спостережуваних дослідниками зразків поведінки керівника, тобто його дій, а не успадкованих особистих якостей.

Другий вимір пов'язаний із прийняттям ситуаційності як основу аналізу в рамках того або іншого підходу до вивчення стилів керівництва. На одному полюсі знаходяться підходи, що підводять до ідеї універсальності, на іншому вирішальною для ефективного лідерства визнається ситуаційність.

Комбінація двох змінних привела, в остаточному підсумку, до виділення чотирьох типів підходів до вивчення стилю управління в організації.

Перший тип включає підходи, засновані на аналізі лідерських якостей (теорії лідерських якостей, теорія «Х» і теорія «У». Дугласа Макгрегора) необхідних ефективному керівникові в будь-якому організаційному контексті.

Другий тип розглядає стиль керівництва як набір зразків поведінки, властивий керівнику так само в будь-якому організаційному оточенні (дослідження Мічиганського університету й університету штату Огайо, управлінська сітка Блейка і Моутона).

Третій тип передбачає вивчення стилів керівництва в залежності від конкретної ситуації (концепції ситуаційного лідерства Фидлера, Мітчелла і Хауса, Херсі, Бланшара, Врума, Йеттона).

Четвертий тип являє ряд нових підходів, знову тих, хто вивчає стилі керівництва, у зв'язку з конкретною ситуацією (теорія лідерства Т. Коно, причинно-наслідковий підхід чи "атрибутивна» торію). У зазначених підходах робиться спроба визначити набір якостей і зразків поведінки,необхідних керівнику у специфічному організаційному контексті. Книга Коно Т. «Стратегія і структура японських підприємств» з японського менеджменту охоплює широкий діапазон питань управління. У ній велика увага приділяється ефективного управління на японських підприємствах. Усвоїй книзі Коно дає сучасний підхід до класифікації стилів управління,спираючись на ідеї низки американських фахівців у галузі менеджменту.

Проблема співвідношення стилів керівництва з ефективністю управлінської діяльності в сучасній літературі розроблена не достатньо.

Стиль: поняття і структура

Слово «стиль» грецького походження, спочатку воно означало стержень для листів на восковій дошці, а пізніше вживалося в значенні «Почерк».

Одне з глибоких досліджень стилю в сучасній психології управління провів А.А. Журавльов. Він дав таке визначення: «стиль – це індивідуально-типові особливості умов для наступного впливу керівника на колектив. »

У тлумачному словнику з управління сказано« Стиль управління - сукупність найбільш характерних і стійких методів вирішення завдань і проблем, що використовуються керівниками організацій та підприємств у своїй практичної діяльності ».

За Месконом, стиль керівницт