Поняття "української діаспори"

Реферат

на тему

Поняття «української діаспори»

Щодо українців, які живуть за межами України, вживається термін «діаспора». Серед вчених і публіцистів це нерідко викликає дискусію. Суть її ось у чому.

Діаспора (з грецьк. ─ розсіяння) означає розселення значної частини населення (етнічної спільноти) за межами країни його походження. Однак, зазначають одні автори, чи можна цей термін вживати стосовно тих мільйонів українців, які живуть в сусідніх з Україною країнах (Росії, Бєларусі, Молдові) споконвіку і є автохтонним населенням їх певних територій. Інші автори, наприклад Петро Кравчук, вважають, що «діаспорниками» безпідставно також називати дітей і онуків українських емігрантів, які від народження є громадянами Канади, США тощо.

Грунтовний аналіз цих дискусій зробив професор університету ім. Лойоли в Чікаго (США) Василь Маркусь у розвідці «Чому «діаспора»? Спроба ідентифікації поняття». Розглянувши різні точки зору на проблему, він доходить висновку, що «стрижневим моментом у цьому понятті сьогодні є фіксація факту перебування певної частини етнічної спільноти за межами території її ядра. Діаспора може бути розселена компактно чи розсіяно, вона може бути автохтонною (коли частина населення того чи іншого походження в результаті поділу території опиняється у складі іншої держави) чи іммігрантського походження. Названі обставини по-різному впливають на збереження етнічності в інонаціональному середовищі. До того ж, на нашу думку, термін «українська діаспора», попри всі його умовності, — компактний і зручний для користування, у нашій уяві він викликає цілком конкретне явище — українці або ж особи українського походження, які мешкають за межами території України».

Із проголошенням незалежності української держави ставлення до терміна «українська діаспора» змінилося. Цей термін якщо й не зробився загальновживаним, то, принаймні, набув поширення.

Сьогодні важко сказати, хто й коли став уживати термін «українська діаспора» для означення всіх людей українського походження за межами України. Ще в 1920-х-1930-х рр. цим терміном користувався український етнолог В. Старосольський. Остаточно ж він утвердився на початку 1980-х рр., коли в дев’ятому томі ЕУ з’явилася стаття під назвою «Українська діаспора».

В основі поняття «українська діаспора» лежить визнання сучасних кордонів України як історичної та політичної реальності, а також наявності проживання українців у багатьох інших країнах на території кількох континентів. У деяких суміжних з Україною державах українці живуть на землях, здавна населюваних ними. Вони туди не емігрували, а є там корінним населенням. У точному розумінні слова вони не є «діаспорою». Але, крім цієї категорії, тут є й інші українці, які живуть розпорошено по всій території цих країн. Проблеми, ситуації та перспективи ─ правові, політичні, культурні, психологічні ─ тих і тих українців у межах однієї країни (наприклад, Росії) схожі між собою. При цьому вони становлять у даній країні одну спільноту інтересів та етнокультурного самовизначення. В межах політичних кордонів цих держав вони є меншістю і, незалежно від місця проживання, мають у ряді країн єдиний політико-правовий статус як національна меншина.

Склалася також певна спільність вартостей, внутрішньої солідарності та інтересів, зокрема спільність поглядів усіх зарубіжних українців на роль і долю України. Моральний зв'язок з Україною дає відчуття певної єдності та спільності всім українським громадам, що реалізується у встановленні й розвитку багатьох зв’язків між ними: культурних, релігійно-церковних, професійних, економічних тощо.

Враховуючи домінування духовних, психологічних чинників у єднанні всіх українців, можна констатувати, що світове українство ─ це соціально-психологічна спільнота.

Поняття «українська діаспора» означає всю сукупність українців або ж осіб українського походження, що проживають за межами території України. Це поняття, якщо скористатися класифікацією, запропонованою В Маркусем, охоплює різні категорії людей українського походження з різним ступенем зв’язків з історичною батьківщиною: українське населення на суміжних українських етнічних землях, які нині не входять до складу України; соціально-економічну еміграцію з України колонізаційного типу від початку XIX ст. до 1960-х-1970-х рр., спрямовану на Схід в межах території колишнього СРСР; соціально-економічну (заробітчанську) еміграцію з кінця XIX ст.; політичну еміграцію після 1917-1920 рр. та з кінця Другої світової війни; індивідуальних різного часу та з різних причин українських емігрантів, які в нових місцевостях свого перебування прагнуть зберегти етнічну ідентичність та підтримувати зв’язки з Україною.

Будь-які статистичні дані про чисельність українців та про їхнє розселення в сучасному світі є умовними. Річ у тім, що не в усіх країнах враховується етнічне походження населення. А там, де це робиться, національна належність часто фіксується за країною виходу іммігранта. Тому значна кількість українців, які залишили рідну землю тоді, коли України як окремої політичної одиниці не існувало, записана в документах росіянами, румунами тощо. Крім того, є статистика державна, а є громадсько-культурних організацій і церковна. Їхні дані щодо етнічного складу населення суттєво відрізняються.

Донедавна українці в країнах Східної Європи та в республіках колишнього СРСР не мали змоги вільно самоідентифікуватися. Негативне ставлен