Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період

Контрольна робота на тему:

Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період

Питання про національний склад індустріальної буржуазії Донецько-Придніпровського регіону досі не стало предметом вивчення в історичній науці. Про це, зокрема, свідчить як відсутність спеціальних робіт, так і досить схематичне висвітлення питання у роботах узагальнюючого характеру. У спадщину від дореволюційної історіографії сучасним дослідникам залишилось дві ідеї: переоцінка питомої ваги і ролі іноземних капіталів у розвитку базових галузей виробництва та заперечення існування української буржуазії. В сучасних умовах обидві тенденції лише підкреслюють наукове значення і актуальність цього сюжету.

У національному відношенні південна гірничопромислова буржуазія відзначалась помітною строкатістю. Це пояснюється і демографічною картиною міст Південної України і Приазов'я, особливо Одеси, Ростова-на-Дону, Таганрога, Маріуполя, і малою чисельність місцевого купецтва, яке займалось переважно торгово-лихварською діяльністю, і особливостями формування буржуазії Донецько-Придніпровського району, зокрема високою питомою вагою іноземних капіталів

Серед верств і груп, які відігравали найбільш помітну роль у формуванні промислової буржуазії, росіян найбільше було серед підприємців із поміщиків, військово-адміністративного апарату (офіцерів і чиновників), купецтва, технічної інтелігенції, донського козацтва. Тут в першу чергу повинні бути названі імена І.Г. та Д. Іловайських, П.П. Риковського, П.О. Карпова. О.В. Маркова, Я.І. Попова, М.М. Летуновського, В.Р. Максимова, С.І. та І.С. Кошкіних, М.С. Авдакова, П.М. Горлова, Ф.Е. Єнакієва та ін.

Через недосконалість демографічної статистики дореволюційної Росії, в основі якої лежала віросповідана, а не національна ознака, важко виділити українців із ''православного елементу" в цілому. На нашу думку, в даному випадку необхідно керуватися двома факторами: місцем народження або виходу підприємця і його прізвищем. При всій недосконалості даного методу, він дає певне уявлення, на жаль, досить приблизне, про. соціальні верстви і групи, виділяючи найбільшу кількість промисловців української національності, а також дозволяє персоніфікувати ряд відомих підприємців. В першу чергу мова повинна йти про поміщиків, купецтво і селянство Катеринославської, Херсонської і південної частини Харківської губернії, а також області Війська Донського.

Великими власниками шахт були поміщики Бахмутського і Слов'яносербського повітів Катеринославської губернії - брати Рутченко, Голуб, Богданович та інші, які відіграли важливу роль у справі видобутку вугілля на Донбасі в перші пореформені десятиліття. Ряд українських прізвищ фігурує серед вуглепромисловців басейну в кінці минулого століття. Аналогічно йшли справи і на Криворіжжі, де розробкою залізної руди активно займались Галковська, Поль, Харченко та інші підприємці. Гадаємо, що в дійсності кількість гірничопромисловців-українців серед поміщиків була значно більша, оскільки в деяких випадках українці мали російські або нейтральні прізвища.

Ще більшою була кількість вуглепромисловців-українців серед селян. Численні селянські артілі і товариства Железнянського, Нелеповського, Щербинівського та інших родовищ західної і центральної частин Донецького кряжа складались переважно з українців. Із селянських підприємців-українців у першу чергу слід назвати колишнього пастуха Я.І. Древицького, на підприємствах якого на початку 90-х pp. добувалось кілька мільйонів пудів вугілля.

Меншим було представництво українців серед промисловців, вихідців із купецтва. Це пояснюється в першу чергу активною участю основної маси місцевих купців у хлібній торгівлі, а також в інших операціях на внутрішньому ринку. Серед місцевих купців-українців, які надалі стали відомими гірничопромисловцями, слід назвати Глущенка, Мороховця, Пшеничного та ін. В останні десятиліття минулого століття посилюється приплив іногородніх купецьких елементів, зацікавлених новими перспективами. У цьому плані показовий приклад І.С. Панченка, павлоградського ІІ гільдії купецького сина. Поріднившись із сім'єю відомого донського торгового козака І. С Кошкіна, Панченко переїжджає в Ростов-на-Дону і при допомозі свого тестя поступово стає великим ділком регіонального масштабу. Невдовзі він починає поєднувати вуглевидобуток з торгівлею і стає великим донським вуглепромисловцем. Про успіхи ростовського І гільдії купця Панченка на ниві торгівлі і промисловості свідчив той факт, що йому було надано потомствене почесне громадянство.

Однак найбільш відомим представником ділового світу був О.К. Алчевський, один із великих українських капіталістів кінця XIX ст. Ставши внаслідок різних фінансових комбінацій до середини 70-х pp. купцем І гільдії, О.К. Алчевський вкладає більшу частину своїх капіталів у гірничу промисловість Донбасу. У 1879 р. Алчевський стає засновником одного з перших акціонерних товариств Донбасу - Олексієвського гірничопромислового, в якому йому належав контрольний пакет акцій.

Особливо активна засновницька діяльність О.К. Алчевського розгорнулась у період економічного піднесення 90-х pp. Використовуючи сприятливу господарську кон'юнктуру, харківський мільйонер зосередив основну увагу на металургійній промисловості.

У 1895 р. Алчевський став ініціатором створення одного із найбільших акціонерних товариств у російській металургії - Донецько-Юріївського, яке спеціалізувалось на виробницт