Україна кінця XIV - першої половини XVI ст.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЄВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ І ДИЗАЙНУ

Кафедра Українознавства

Контрольна робота №6

з історії України

На тему:

“Україна кінця XIV-першої половини XVI ст.”

Виконав: студент

Групи ЗМС 04

Кириченко О.Є.

Залікова книжка № 020011

Перевірив:

Київ - 2005

До середини XIV ст. кращі часи Галицько-Волинського князівства залишилися позаду. Боярська опозиція, апологети якої знову підняли голову після смерті Данила, ординське іго і постійні напади іноземних завойовників, наростання процесів феодальної роздробленості, що об'єктивно були неминучими супутниками суспільно-економічного поступу в той час, все це привело до того, що Галичина і Волинь поступово потрапили під владу Польського королівства і Великого князівства Литовського.

Так припинила своє існування горда і сильна Галицько-Волинська держава. Після занепаду Києва саме Галицьке-Волинське королівство на ціле сторіччя продовжило існування державної організації на українських землях і фактично було головним політичним центром для всього південно-західного краю. Таким чином українські землі зазнали розчленування.

Захоплення Закарпаття Угорщиною було здійснене в 2- й половині XIII ст.. На захопленій території залишився колишній адміністративний розподіл на 4 жупа (згодом комітету, району), на чолі, яких стали крупні угорські феодали. Яки проводили політику посилення феодального гніту; роздачі українських. земель угорським феодалам, введення з 1351 р. кріпацтва, безконтрольного панування феодалів над селянами (суд, покарання і ін.).

З XIV ст. починається наступ католицизму: роздача землі католицьким церквам, стягування податі ( десятина), будівництво костьолів і монастирів.

Відбувається переселення у Закарпаття угорських селян і витіснення українців в гірські необжиті райони. У результаті такої політики виникає загострення класової боротьби, виступи населення за національну мову і традиції, неприйняття католицизму і ін..

Буковина, що входила до складу Галицько-Волинського князівства, була в середині XIVст. завойована Угорщиною, а з 1359 р., коли зі складу Угорщини виділилося Молдавське князівство, Буковина увійшла до його складу спочатку на правах автономії, а з середини XV в. як звичайна адміністративна одиниця Молдавії (на її території утворилися Чернівецька і Хотинська області Молдавії). З середини XV ст. стало зустрічатися назва „Буковина” (територія лісу буку). В 1-й половині XIVст. Буковина разом з Молдавією потрапила під владу Туреччини.

Усередині XIV ст. починається розпад Золотої Орди, спричинений внутрішніми суперечками. Внаслідок чого утворюється Кримське ханство. З перших днів свого існування країнські землі були головним об’єктом нападів агресивних кочовиків. Ситуація в Україні ускладнилася, коли в 1475 р. Кримське ханство перейшло під турецький протекторат. З того часу кримські татари, залучаючи на свій бік дрібніші племена , почали регулярно нападати на українські землі. Вони нападали майже щороку, а коли були в Криму неврожаї, голод чи епідемії , то робили це кілька разів на рік. Татарські наїзники займалися насамперед людоловством та работоргівлею. Работоргівля для їх була важливим джерелом прибутків. За словами М. Грушевського. Україна поповнювала своїми кращими, здебільшого молодими і часто письменними людьми, ”трохи не весь світ тодішній.” За підрахунками вітчизняних і польських істориків, до кінця XVст. на українські землі було вчинено 41 татарський напад і забрано в полон майже 220тис.чоловік(всього українського населення 3,7 млн. чол.). У XVI ст. втратили полоненими і вбитими понад 350 тис. осіб. Український народ усвідомив потребу в захисті потребу в захисті південних кордонів. Так у XVст. В південних степах з’являється новий стан – клас українського суспільства – козацтво, яке починає боротися з татарськими нападниками.

Після війни 1351-1352 рр. між Польщею і Литвою, за Галицько-Волинські землі, Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави.

Поставши в середині XIII ст., Литовська держава поступово посилює свій вплив і розширює територію. Так, за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357-1358 рр.), Поділля (1363 р.), Київщину (1362 р.), пізніше син Кейстута Вітовт (1392 -1430 рр.), захоплює південноукраїнські степи аж до Чорного моря в районі Одеси. Українські і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави. Відтепер історія українських земель стає пов'язаною з історією феодальної Литви. Причина швидкого захоплення цих земель пояснювалась їх ослабленням під золотоординським ярмом. Тому багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись союзом з нею забезпечити свої землі від натиску Тевтонського ордена і монголо-татарського ярма.

Приєднання в другій половині XIVст. більшості українських земель до складу Великого князівства Литовського не спричинило спочатку помітних змін в їхньому політико –адміністративному устрої. Як і раніше, існували великі політичні об`єднання – Київська і Волинська землі, кордони яких майже повністю збігалися з політичними кордонами “удільних князівств Давньоруської держави”. Така сама ситуація склалася й на Поділлі. Після входження його до складу Литви тут сформувався уділ литовських князів Каріотовичів. У Че

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать