Участь Російської імперії в антинаполеонівських коаліціях

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра нової та новітньої історії та методики її викладання

Контрольна робота з теми:

Участь Російської імперії в антинаполеонівських коаліціях

Тернопіль – 2010

Вступ

Велику роль у історії Росії та Європи відіграють антинаполеонівські (антифранцузькі) коаліції. Антинаполеонівські коаліції часто трактують як велике політичне протистояння між двома найсильнішими країнами – Російською імперією та Францією. Виникає питання: чому вони ворогують між собою, адже колись у них були добрі дипломатичні відносини один до одного?! А власне після чого Росія стала вороже відноситися до Франції? Це ми намагатимемося розкрити в даному дослідженні.

Актуальність цієї теми полягає у суперечливій історичній давності подій першої половини ХІХ століття, деталі яких ще не повністю розкриті. Дана тема дасть змогу з’ясувати причини виникнення анти наполеонівських коаліцій, а також буде зроблена певна ясність тих подій, чому власне ставлення Росії та інших європейських країн до Франції було надто дивне, більше того, вороже.

Метою дослідження є з’ясування всіх деталей та подробиць анти наполеонівських коаліцій та вияснити роль в них Російської імперії.

Завданням дослідження є пошук причин та передумов виникнення коаліцій та участь в цьому Російської імперії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюютьперіод кінець ХVIII початок ХІХ століть.

Історичне значення антинаполеонівських коаліцій є великим і багатогранним. З одного боку, це протест проти повалення абсолютистського режиму і встановлення буржуазного ладу, а з іншого – небажання допустити до влади самозванця і не дати йому завоювати всю Європу.

1. Політична ситуація Європи та її вплив на Російську імперію

Велика французька буржуазна революція 1789 – 1794рр. не тільки знищила абсолютизм в Франції, але й дала великий революційний вплив на інші країни. Жах перед «революційною заразою» і бажання захистити устрій легітизму викликали першу і другу антифранцузькі коаліції. Велика французька революція і страта Людовіка XVI ще більше загострила відносини Росії та Франції. Росія почала об’єднуватися з іншими державами проти самої нової влади, яка вже існувала. Підштовхнуло Росію до цього і загарбницька політика Наполеона Бонапарта, який почав повне підкорення Європи.

Революція у Франції стурбувала європейські монархії. У лютому 1792 р. Австрія підписала із Пруссією угоду, що стала початком утворенняпершої антифранцузької коаліції , до якої приєдналися й інші держави. Поблизу кордону французькі емігранти при підтримці Австрії створили збройний табір роялістів (прихильників короля)і закликали європейських монархів до інтервенції. Новий монарх Австрії Франц в ультимативній формі зажадав від Франції відмовитися від конституції й передати всю повноту влади королівському двору. Оскільки Австрія відкрито втручалася у внутрішні справи Франції, Законодавчі збори у квітні 1792 р. оголосили Австрії війну. Незабаром у Францію вторглися прусські війська. На дії інтервентів французький народ відповів вибухом патріотизму. Незважаючи на опір короля, Законодавчі збори 11 липня 1792 р. проголосили гасло «Батьківщина в небезпеці!» До Парижа стікалися загони національних гвардійців. Представники кожного департаменту співали патріотичні пісні. Одна з них – «Марсельєза » (тобто «Гімн марсельців») – стала гімном патріотичних сил Франції. Сьогодні«Марсельєза» є державним гімном Французької Республіки.

Війни, які стала вести Франція, носили оборонний характер і були спрямовані на захист батьківщини та революції. Їх називали «революційними війнами».

Обстановка в країні різко погіршилася. Зростали ціни, спекуляція набула загального характеру. Парижу загрожувало вторгнення прусських військ.

Королівський двір зраджував інтереси країни. Прихильники республіки в Парижі вимагали повалення короля, але Законодавчі збори боялися народу й не хотіли розриву з Бурбонами. Змінити становище могло тільки повстання. У ніч на 10 серпня 1792 р. почалося нове повстання. Батальйони Національної гвардії з робочих передмість та загони прихильників республіки, що прибули з департаментів, рушили до палацу Тюїльрі – резиденції короля. У ході штурму повсталі втратили близько 500 чоловік убитими й пораненими. Влада в столиці перейшла до Комуни, що спиралася на санкюлотів . Санкюлотами у Франції називали бідняків-городян. Вони носили не дворянські панталони (кюлоти), а довгі штани («санкюлот» – буквально «без штанів»). Король і королева були доставлені до зали засідань Законодавчих зборів.

Через три дні за наполяганням Паризької Комуни вони були взяті під варту.

Законодавчі збори оприлюднили декрет про вибори до нового вищого законодавчого органу влади – Національного Установчого конвенту .

По Парижу поповзли чутки про те, нібито ув’язнені супротивники революції за допомогою іноземних агентів готують повстання. З 2-го по 5-те вересня юрби озброєних санкюлотів і національних гвардійців вривалися у в’язниці, безжалісно винищуючи ув’язнених. Сп’яніння вбивством було таким великим, що вбивали всіх без винятку: кримінальних злочинців, політичних в’язнів, жінок, старих. Кількість жертв у ці дні