Становлення української державності 1648-1657рр.

ПЛАН

ВСТУП

1. Політична влада і територія Козацької республіки

2. Політико – адміністративний устрій республіки

3. Суд і судочинство, соціально – економічний устрій

4. Фінансова система та податки

5. Військо та зовнішня політика Козацької республіки

6. Українсько – російський договір 1654р.

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Виникнення і розвиток Запорозької Січі мали надзвичайно важливе значення в боротьбі українською народу за відродження власної державності, знищеної за часів литовської та польської експансії на землі України.

Державотворчі традиції, позитивні сторони життєдіяль­ності Запорозької Січі були пізніше уважно вивчені, проаналізовані і творчо використані славним сином українського народу, видатним політиком і державотвор­цем Богданом Хмельницьким, під безпосереднім керівництвом якого побудова Української держави була практично здійснена в середині XVII ст. Ця визначальна, доленосна для України мета була досягнута в умовах жорстокої, кровопролитної боротьби українського народу проти польських поневолювачів.

Слід зазначити, що на початку Національно-визвольної війни проти польських поневолювачів Богдан Хмель­ницький та його соратники навіть не мріяли про створен­ня суверенної Української національної держави. Вони на­самперед дбали про збереження козацьких вольностей, які польський уряд намагався ліквідувати згідно з «Орди­нацією» 1638 р. Але вже в ході боротьби, коли до козаків приєдналися широкі народні маси, коли від ворога була звільнена значна територія України, у Богдана Хмель­ницького спочатку виникла ідея створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом і української суверенної держави, про що він вперше офіційно заявив у лютому 1649 р. під час переговорів з польськими комі­сарами в Переяславі. Проте у виборі форми державного утворення Б. Хмельницький вагався між традиційною ста­рою руською державою (князівство Руське) і козацькою державою Війська Запорозького.

Зрештою, вже в ході української національної революції Б. Хмельницький висунув власну програму будівництва Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності, й тим самим на практиці геніально синтезував ідею старої України-Руси з новою ідеєю козацької державності.

1. Політична влада та територія Козацької республіки

Аналіз наявних документальних джерел переконливо свід­чить, що в ході Національно-визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств в основному було завершено процес форму­вання Української національної держави. Оскільки державний апарат тут створювався на зразок установ, що існували в Запорозькій Січі, то Українська держава за формою правління й устроєм основних інститутів полі­тичної влади істотно відрізнялася від тогочасних монархій Європейського континенту — вона була республікою. Вра­ховуючи провідну роль козацтва в її утворенні, можна з повною підставою вважати нову державу, яка з'явилася на політичній карті Європи в середині XVII ст., Українською козацькою республікою. Розглянемо найхарактерніші ознаки цієї держави.

Перша ознака — політична влада. Вона перейшла до рук козацької старшини — нової генерації українського панівного класу. На вершині її ієрархічної піраміди був гетьман. Обраний військовою радою на Запорожжі (січень 1648 р.) на невизначений строк (фактично довічно), він здійснював керівництво військовими силами, очолював старшинську адміністрацію, визначав напрями внутрішньої політики, вів переговори з урядами інших держав, міг скасовувати рішення Генерального суду. Зосередження ос­новних політичних, адміністративних, судових та вій­ськових керівних функцій в руках гетьмана призвело до того, що він став рідко скликати не тільки військові ради, а й навіть ради старшин, найважливіші питання вирішував самостійно, фактично перетворившись па військового дик­татора.

Законодавчу владу Б. Хмельницький реалізовував шля­хом видання універсалів, наказів, листів тощо. Підписував він їх «рукою власною». Атрибутом гетьманської влади продовжувала залишатись, як і в попередні роки, булава. Отже, в його руках зосереджува­лася практично необмежена влада, яка перевершувала за обсягом президентську і наближалася до царської.

Друга ознака — територія. Б. Хмельницький визначив межі української етнічної території на заході — кордон з Річчю Посполитою — по р. Вісла. І. Крип’якевич приблизно змалював державні межі «козацької території»: з Польщею: Яруга — Чернівці — Мурафа — Красне — Вінниця — Прилуки — Самгородок — Паволоч — Каменеброд — Макарів — Чорнобиль — Карпилівка; з Росією — традиційним кордоном, а з Туреччиною і Кримом — через так зване Дике Поле.

2. Політико – адміністративний устрій республіки

На визволеній території були ліквідовані органи влади Речі Посполитої. Замість воєводств і повітів створені полки і сотні (полків у різні часи було 36, 26, 165 а пізніше — 10). Виникло нове правління — своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрації, курінні і городові отамани. Магі­страти і ратуші здобули право самоврядування.

Найвищим органом влади в Українській державі була загальновійськова рада, до участі в якій допускали всіх повстанців. Залежно від складу, порядку скликання та зна­чення питань, обговорюваних на загальновійськових радах, їх назив