Дипломатія у Древньому Римі

Вступ

Дипломатія з'явилася в далекій старовині. Зачатки її були вже в родовому суспільстві. Проте про дипломатію в справжньому значенні цього слова можна говорити лише з розвитком держави. Дипломатія є частиною політичної надбудови. Її характер визначається загальними відносинами, властивими різним економічним формаціям і перш за все класовою природою тієї держави, якій вона служить. Дипломатія є одним із засобів зовнішньої політики держави.

Дипломатична діяльність античних полісів виражалася в жвавих переговорах, обміні посольствами, скликанні міждержавних нарад, висновком оборонних і наступальних союзних договорів. Так поступово вироблялася організація, методи і засоби дипломатії.

На Заході, в римській республіці, найбільша активність дипломатії спостерігається в період Пунічних воєн і боротьби Рима з східними державами еллінізму.

В останні два століття римської республіки і в перші два сторіччя імперії рабовласництво досягло щонайвищого розвитку в античному світі. В цей період римська держава поступово складається в централізовану імперію. Зовнішня політика імператорського Рима переслідувала дві основні цілі: зміцнення і розширення світової держави, створеної в епоху республіки і що увібрала в себе майже всі країни відомого тоді римлянам "круга земель", і оборону її меж від нападу сусідніх народів. В перші століття імперії загарбницькі цілі ще домінували в її дипломатичній діяльності. Надалі імперії довелося перейти до оборони.

1. Основні риси римської дипломатії

З якнайдавніших часів і Римі існували право гостинності (jus hospitii), грецьку проксенію, що нагадувало. Була жрецька колегія феціалів, яка регулювала виникаючі між племенами і племінними союзами спори і непорозуміння. Жодне важливе зовнішньополітичне підприємство не могло бути ні почато, ні кінчено без санкції феціалів. В круг їх повноважень входили: охорона міжнародних угод, обряд формального оголошення війни і укладення миру.

Колегія феціалів складалася з 20 чоловік, які належали до стародавніх пологів і довічно перебували в своєму званні. Діяльність феціалів протікала під покривом глибокої таємниці. Скоювалися різні обряди, вимовлялися магічні слова, значення яких було зрозуміле одним лише присвяченим. Зовнішньою відмінністю феціалів служила особливий вид шерстяного одягу, а також головна пов'язка.

В такому одіянні з скіпетром і кременем, символом Юпітера –хранителя клятв, виборний представник колегії, «святий батько» (pater patratus), у супроводі іншого феціала, який ніс траву, вирвану з коренем на капітолійському горбі, відправлявся до межі сусіднього народу для врегулювання спірних питань або оголошення війни.

У разі неможливості дозволити спірні питання мирним шляхом вдавалися до зброї. Оголошення воїни в стародавньому Римі було надзвичайно складною процедурою. Феціали кілька разів відправлялися в місто, що порушило міжнародні встановлення. При цьому всякий раз вони скоювали обряди і гучним голосом вимовляли магічні слова і прокляття за адресою порушника міжнародного права. Потім комісія феціалів поверталася до Рима і протягом 33 днів чекала відповіді, У разі неотримання такого феціали докладали Сенату і народу, яким належало право оголошення війни. Після цього «святий батько» востаннє відправлявся до межі ворожого міста і кидав на ворожу землю дротик з обпаленим і скривавленим кінцем^[1] .

Процедура оголошення війни детально описана в історії Тіта Лівія в розповіді про війну римлян з альбанцями, вирішену поєдинком трьох братів Гораціїв і Куріаціїв.

Укладення миру теж супроводжувалося багатьма церемоніями і було вельми складною справою. Після виконання всіх встановлених церемоній «святий батько» читав текст договору і вимовляв особливе закляття феціалів, яке закликало всякі біди і нещастя на голову порушника миру. „римляни ніколи не порушать першими умов, накреслених на цих таблицях, які я вам зараз прочитав... якщо ж вони їх порушать, то тоді хай уразить їх Юпітер так, як я зараз вражаю цю жертовну тварину, але в стільки разів сильніше, в скільки бог сильніше за людину”.

З часом вищеописані форми оголошення війни і укладення миру видозмінювалися, але ніколи не зникали абсолютно. Колегія феціалів згадується в джерелах республіканського і навіть імператорського періоду.

До посадовців, що представляли римську общину і окремих її громадян в стосунках з іноплемінниками, відносилися і так звані рекуператори (recurperatores). Це були особливі виборні судді числом від 3 до 5, розбираючі суперечки про взаємні матеріальні претензії, що виникали між римлянами і представниками сусідніх міст і племен. Можна припускати, що в якнайдавніший період римської історії рекуператори вибиралися не тільки з числа римлян, але і з представників інших італійських племен і були чимось на зразок третейського суду. Проте у міру зростання могутності Рима рекуператори сталі вибиратися тільки з римлян. Згодом, в II–I рр. до нашої ери, суд рекуператорів розглядав також заяви і скарги населення римських провінцій на дії намісників.

У зв'язку з розвитком міжнародних зв'язків з'являються в Римі і зачатки міжнародного права. Вони містяться вже у феціальному праві (jus fetiale). У міру ускладнення економічного життя і розвитку мирних взаємостосунків з сусідами разом із старовинним «цивільним правом» (jus civile), яке розповсюджувалося тільки на римських громадян, з'являється «право народів»

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать