Причини скасування кріпосництва й основні положення кріпосної реформи 1861 р.

План

1. Вступ

2. Визрівання передумов скасування кріпацтва

2.1 Розкладання кріпосництва й формування капіталістичних від-носінь наприкінці 18 – початку 19 століття

2.2 Внутрішня політика царату

2.3 Вплив Вітчизняної війни 1812 року на антикріпосницькі настрої

2.4 Дворянський етап у Російському визвольному русі. Декабристи

2.5 Криза кріпосницької системи господарства. Народна освіта

2.6 Загострення кризи кріпака ладу. Революційно-демократичний рух

2.7 Ріст селянського руху

3. Основні положення сільської реформи 1861р. у Росії

3.1 Скасування особистої залежності

3.2 Наділи й повинності селян

3.3 Викуп селянських наділів

4. Особливості реалізації сільської реформи в Східній Україні

5. Висновок

6. Список використаної літератури

1. Вступ

Кріпосне право - унікальна у своєму роді система проіснувало незвичайно довго, у ньому багато хто бачили причини відсталості Росії, проти нього виступали най яскравіші представники свого часу. Відомо, що близько 90% населення Російської Імперії становили селяни, значна їхня частина була в кріпосної залежності, з огляду на це можна говорити, що історія Російського кріпосного права - суть історія Росії.

Покріпачення відбувалося не відразу. Так головною тенденцією в розвитку селянського господарства в Московській Русі стає звуження можливостей виходу й прикріплення селян до землі. Іти з насиджених місць у спокійні роки вони не мали приводу. З-під протекторату великих бояр і монастирів селяни виходили рідко, відхід був, головним чином, з худорідних маєтків.

Але поземельна залежність, проте, поступово перетворювалася в особисту. Уже в XV в. великий князь давав деяким монастирям грамоти, по яких селян «не велел выпущати прочь». В XVI в. з розширенням території держави на схід і рухом, що почався, сільського населення, зосередженого раніше в межах верхнього басейну Волги, на Середню Волгу, на Дон, Урал, для землевласників прикріплення селян стало насущним завданням. До того ж із середини XVI в. у Росії зложився цілий ряд несприятливих обставин, що сприяли покріпаченню. Це програна, тривала Ливонська війна, що змушувала уряд збільшувати податки звичайні, уводити податки надзвичайні й додаткові, що погіршувало положення селянства. Величезна шкода селянам нанесла опричнина, походи й ексцеси опричників розоряли населення.

Наприкінці 1560-х рр. трирічний голод спустошив країну, ціни піднялися в багато разів, справа доходило до людожерства. Одночасно знову вибухнула епідемія чуми, що охопила 28 міст Росії. Міста порожніли, селянське господарство деградувало. До середини 1580-х рр. у Московському повіті залишилося всього 14% оброблюваної ріллі, у країні наступило «великое разорение». Населення знімалося зі своїх місць і бігло на окраїни, ховаючись від влади.

У цих умовах у московського уряду був один вихід заборонити волю селянського пересування й увести заповідні лета. З 1581 р. на землях, охоплених черговим переписом, всі записані в писарські книги селяни оголошувалися старожильцями й не могли залишати свої будинки... І хоча спочатку ця міра розглядалася як тимчасова, нею було покладене початок покріпачення. Наступний його етап - введення в 1597 р. п'ятирічного строку розшуку швидких селян, протягом якого власницькими селян, що стали, можна було шукати й повертати на колишні місця проживання.

У першій половині XVII в., відновлюючи після Смути законопорядок у країні, уряд неодноразово міняв цей строк розшуку незаконно збіглих селян (дев'ять, п'ятнадцять, десять років), керуючись, насамперед, інтересами дворянства, що формується, чиї землі були більше розорені, чим землі великих феодалів. Дворяни й дрібні феодали стояли за повне скасування строку давнини позовів про селян.

Соборне Укладення 1649 р. закріпило безстроковий розшук селян, поставивши останню крапку в процесі їхнього покріпачення. Кріпосне право, тобто право землевласника на особистість селянина і його дітей, закріплювалося в законі введенням катування для тих селянських дітей, «которые от своих отцов и матерей учнут отпиратися». Закон установив більші штрафи й покарання батогом для осіб, що приймали й укривали швидких. Уводилася майнова відповідальність селянина за свого пана, борги дворян випливало «правити» на їхніх селянах. Поступово переходило до їхніх власників і право розпорядження й відчуження селянських земель.

Соборне Укладення, однак, охороняло при цьому особистість селянина, зазіхання на його життя й честь залишалися кримінально карними. За традицією «хазяї» селян уважалися як би державними представниками (агентами) стосовно них і зобов'язані були підтримувати належний порядок на селянських землях (не розоряти селян і не наносити тим самим збитку скарбниці). Будь-які протиправні дії стосовно селян (як, властиво, і стосовно всього населення) заборонялися. Права селян обмовлялися законом, у тому числі право рівного суду для всіх.

Кріпосне право (кріпосництво) - суть форма залежності селян: прикріплення їх до землі й підпорядкування адміністративної й судової влади феодала.

Зі смертю Миколи I в 1856 р. пішла в минуле стара феодальна Росія. Наступила епоха соціально-політичних і економічних перетворений, у ході яких Росія перетворилася в одну із провідних капіталістичних держав миру. Перетворення відбувалися під час двох царювань: Олександра Миколайовича II (1856 188

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать