Фінансова система Болгарії

1. Загальна характеристика Болгарії

Болгарія (болг. България), Республіка Болгарія – держава у Південно-Східній Європі, розташована в східній частині Балканського півострова. Межує на півночі з Румунією – вздовж Дунаю, на півдні – з Грецією і Туреччиною, на заході – з Сербією і Македонією. На сході омивається Чорним морем (протяжність берегової лінії – 378 км). Площа 110,9 тис. км² , населення – 8,257 млн. (2001), столиця – Софія, офіційна мова – болгарська, грошова одиниця – лев. Болгарія – член ООН, ЄС, НАТО.

Болгарія – індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: машинобудівна та металообробна, харчова, хімічна, текстильна, конструкційних матеріалів. Основний транспорт – залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Гол. морські порти: Варна, Бургас. У Болгарії 10 аеропортів, з них три міжнародних – в Софії, Варні і Бургасі.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2009]: ВВП – $ 11,3 млрд Темп зростання ВВП – 3,5%. ВВП на душу населення – $1372. Прямі закордонні інвестиції – $ 14 млн Імпорт (т.ч. станки, обладнання для ГЕС і АЕС, автомобілі, вугілля, нафта і електроенергія) – $ 5,8 млрд (т.ч. Росія – 20,1%; Німеччина – 14,0%; Італія – 7,7%; Греція – 5,8%; США – 4,0%). Експорт (т.ч. електромотори, електрокари, судна, синтетичні волокна, трояндова олія і лікарські трави) – $ 5,6 млрд (т.ч. Італія – 12,8%; Німеччина – 10,5%; Греція – 8,8%; Туреччина – 7,9%; Росія – 5,5%).

2. Банківська система Болгарії

У 1991 році в Болгарії було 60 державних банків, до 1995 року їх число скоротилося до 11.

Одночасно з скороченням держбанків з'являлися нові приватні банки. До 1996 року їх кількість збільшилася до 35.

У такому складі банківська система країни увійшла до смуги важкої кризи. Проблеми в банківському секторі виникли із-за недіючих позик, що накопичилися з 1991 року. Загальна сума боргів болгарським комерційним банкам досягла 372 млрд левів, з яких 174 млрд доводиться на держсектор, інші – на приватні компанії.

Центробанк Болгарії, залишаючись акціонером держбанків, щоб не завдати збитку репутації країни, прийняв заходи по запобіганню їх банкрутству.

За міжнародними стандартами, всі держбанки Болгарії мали негативну величину чистих активів. Згідно докладу МВФ, поширеному в 1996 році, на рекапіталізацію державних і приватних банків довелося б направити близько 30% всіх державних витрат. На кінець 1995 року збитки болгарських банків склали 230 млн. доларів. Величезні бюджетні витрати на санацію банківської системи впливали негативно на процес перетворень в країні.

У 1996 році МВФ і Болгарія підписали програму реорганізації банківського сектора країни. В рамках цієї програми 16 травня 1996 року був прийнятий Закон «Про банкрутство банків», яким ЦБ Болгарії було надане право відкривати через суди процедуру банкрутства банків. Ще в кінці 1995 року тільки поява слуху про майбутнє закриття банків і намір уряду обговорити даний законопроект викликали серйозні проблеми з ліквідністю у деяких болгарських банків з-за крупних вилучень депозитів. Ухвалення ж закону викликало хвилю панічних вилучень внесків. Цій руйнівній дії піддалися практично всі банки, оскільки інвестори не знали, які з них будуть закриті.

В результаті банки були вимушені встановити строгі квоти на щоденні виплати грошей по внесках. Зупинити процес вилучення депозитів не змогло і ухвалення Закону «Про гарантування державою банківських депозитів» (100% – для фізичних і 50% – для юридичних осіб).

Першим результатом ухвалення Закону «Про банкрутство» стало закриття Національним банком Болгарії і звернення до міського суду Софії із заявою про оголошення банкрутства двох найбільших банків країни – Першого приватного банку і Мінералбанка.

Створений в 1981 році Мінералбанк зазнав в 1995 році збитки на суму 121 млн. доларів, а їх борг іноземним кредиторам склав 240 млн. доларів. Крім того, ЦБ Болгарії заявив про те, що заохочуватиме злиття банків з метою концентрації банківського сектора. В результаті до травня 1997 року розорилися 14 банків країни, зокрема 5 з 11 держбанків. Це привело до падіння курсу лева з 70 до 3000 за долар, перш ніж ЦБ зміг стабілізувати в лютому 1997 року курс на відмітці 1500 за долар. В ході цього руйнівного процесу випарувалися інвалютні резерви країни, оскільки болгарські компанії перевели тверду валюту за рубіж, а місцеві вкладники, втративши довіру до банків, зберігають наявну валюту у себе. Хоча дрібні вкладники болгарських банків, завдяки системі страхування депозитів, і змогли повернути заморожені засоби в повному об'ємі, багато хто з них вважав за краще відразу отримати свої валютні внески в левах по фіксованому курсу і не чекати їх повернення в доларах і німецьких марках в розстрочку. Але це не змогло відновити довіру до банківської системи, і розмір наявної валюти, що знаходиться в Болгарії на руках населення, за різними оцінками еквівалентний 600–1000 млн. доларів. Скороченню валютних резервів також сприяли виплати західним кредиторам, пов'язані з обслуговуванням зовнішнього боргу (11,5 млрд. доларів).

Болгарський Центральний Банк – головна банківська установа і емісійний банк. Він володіє 72% акцій Зовнішньоторг