Право Росії доби абсолютизму

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З історії держави і права зарубіжних країн

На тему:Право Росії доби абсолютизму

м. Миколаїв – 2009р

План

Вступ

1. Становлення абсолютизму в Росії

1.1 Внесок Петра I в розвиток Росії

1.2 Післяпетровські перевороти

1.3 Просвітницький абсолютизм

2. Джерела права в Російській імперії

3. Право за “Артикулами військовими”

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Абсолютизм (абсолютна монархія) - форма феодальної держави, при якій монархові належить необмежена верховна влада. При абсолютизмі держава досягає найвищої міри централізації, створюються розгалужений бюрократичний апарат, постійна армія і поліція; діяльність органів станового представництва, як правило, припиняється. Розквіт абсолютизму в країнах Західної Європи доводиться на 17-18 століть. У Росії абсолютизм існував в 18 - початку 20 століть.

Народ не приймав жодної участі в державних справах. Спроби втручання в політику самодержавства окремих осіб або ліберально налагоджених груп суспільства негайно присікалися. Знаменитий російський мислитель середини 19 століть А.І. Герцен у зв'язку з цим писав:"У нас лицо всегда было подавлено, поглощено… Свободное слово у нас всегда считалось за дерзость, самобытность – за крамолу; человек пропадал в государстве… Чем сильнее становилось государство, тем слабее лицо".

Період оформлення абсолютизму в Росії пов'язаний з ім'ям Петра І, період подальшого посилення абсолютної монархії в XVIII столітті - з ім'ям Катерини ІІ. Це імена, які залишили в російській історіографії суперечливі думки про себе і про свою діяльність. У оцінці цього часу серед істориків немає і не було одноголосності. За словами історика С.М.Солов'ева, Петро І"проводил всю свою жизнь в борьбе и оставил по себе двойную память: одни благословляли его, другие проклинали".

1. Становлення абсолютизму в Росії

З давніх пір історія російського абсолютизму викликає багато суперечок. Одне з невирішених питань - час його виникнення. Більшість істориків визнають, що передумови абсолютної монархії в Росії з'явилися в обстановці щонайгострішої політичної боротьби другої половини XVI ст. - в правління Івана IV. Великий князь Іван Васильович першим в історії Росії вінчався на царство, зробивши звання "царя всього Русі" офіційним титулом глави держави. Іван IV використовував саму історію як інструмент в боротьбі за єдиновладність. При нім було створено величезний за об'ємом історичний твір "Лицьове літописне зведення", основною ідеєю якого було обґрунтування відвічної і закономірності російського "самодержавства". Необмежена влада монарха більш за інші державні форми відповідала політичним і економічним умовам того часу. Опорою "государьской волі" Грізного стала опричнина (особлива територія, де повновладдя царя не знало жодних кордонів), що значно укріпила централізований адміністративний і військовий апарат самодержавства. Іван IV розумів самодержавство як самовладдя, про що не раз висловлювався: "Земля правится Божиим милосердием, а последнее нами, государи своими, а не воеводы и судьи", "Жаловать своих холопей мы вольны, а казнити вольны же".

Система єдиновладності Івана Грізного отримала своє продовження в роки правління нової династії. В середині XVII ст. цар Олексій Михайлович Романів зробив подальші кроки по обмеженню станово-показних органів: все рідше стали скликатися земські собори (дорадчий орган при государі; з'явився в середині XVI ст.), згасала роль Боярської думи (аристократичної поради при государі). У Соборному Укладенні (зведенні законів) 1б49 р. її функції визначалися так: "Сидети в палате и по государеву указу всякие дела делати". Влияние Боярской думы на большую политику было гораздо значительнее в XV–XVI вв.

Прагнучи укріпити царську владу, Олексій Міхаїловіч оголосив тяжким державним злочином навіть намір на здоров'ї, честь і життя монарха. Відповідальність за антиурядові злочини була законодавчо закріплена в Укладенні 1649 р., в складанні і затвердженні якого брав участь сам цар. Правопорушення проти держави, тобто самодержця, називалися з тієї пори "словом і справою государевою". "Слово" - зловмисність, "справа" - само зловмисна дія. Злочинців безжалісно карали стратою, причому кордону між "словом" і "справою" не існувало. Члени сім'ї "зрадників", включаючи і малолітніх дітей, також підлягали позбавленню життя, якщо вони не доносили про змову, не намагалися запобігти "справі". Цей страшний і жорстокий закон викликав шквал доносів і не зрідка служив засобом зведення особових рахунків, не дивлячись на те що і доносять часто піддавали тортурам: раптом не всі про зраду повідали!

Глибоко релігійний, Олексій Михайлович проте не вважав гріхом втручання у внутрішні справи Православної церкви. Один з його сучасників свідчив:"У нас государь царь благочестивый. Ереси никоторые не любит. И во всей его государьской земле ереси нет. У печати сидят книги правят избранные люди и безпрестанно над тем делом следят. А над теми людьми надзирают по государеву указу кому государь укажет".

При Тихому,

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать