Характеристика економічних реформ в СРСР в другій половині ХХ ст.

Вступ

Майже половину століття після Другої світової війни СРСР був однією з наймогутніших країн світу, наддержавою. За цей час країна проходила шлях постійних перетворень і реформ, видозмінюючи себе та проводячи нескінченні експерименти із власною економікою.

Цей період в радянській історії традиційно ділять на хрущовську «Відлигу», що почалася згодом після смерті Й. Сталіна і стала бурхливим періодом державних перетворень; період «Застою», що характеризувався консервацією радянської системи та замкнутістю від загальносвітових тенденцій; «Перебудови», що ознаменувала собою зміни у всіх сферах життя суспільства та поступово вилилася в розпад держави, що колись займала 1/6 всієї суші земної кулі. Кожен із цих періодів нерозривно пов'язаний з іменами своїх Генеральних секретарів, що символізували собою державні курси своєї епохи.

В цьому рефераті я хочу розглянути головні риси економічного життя радянської держави в другій половині ХХ століття, а також сконцентрувати увагу на економіних реформах, які пережила країна за цей час, та їх наслідках.

При цьому варто говорити не лише і не стільки про економічний аспект питання, а й про низку інших факторів (соціальний, політичний, етнографічний тощо), що або були безпосередньо пов’язаними з економічною стороною, або закономірно із неї витікали. Та, все ж, головну увагу у моїй роботі я приділив саме впливу економічних реформ та економічної системи на все функціонування радянського суспільства в цілому та життя простих громадян.

Варто підкреслити також, що, не зважаючи на величезну кількість проблем і прорахунків економічної політики СРСР, держава змогла не лише за відносно короткий термін відбудуватись із руїн, в яких вона опинилась по закінченню найстрашнішої війни у своїй та світовій історії, а й вийти на міжнародну арену в якості країни-референта, що грала одну з провідних ролей у міжнародній політиці, економіці та науці.

Щодо політичної системи СРСР в ці роки, треба зазначити, що система, яка була побудована виключно на тоталітарному домінуванні волі КПРС, загалом, так і не змогла реформуватися зсередини. Невдалі авантюристські спроби хрущовської епохи не призвели до здорової перебудови управління крайною, яка дуже скоро знову опинилася в стані «поліцейської держави» та застою практично у всіх сферах суспільного життя, а експерименти доби Перебудови та Гласності призвели до розвалу союзу та всієї соціалістичної системи, на якій функціонувала держава.

Це пояснюється низкою факторів, головними з яких є неспроможність до самореформування країни із плановою економікою та командно-адміністративними методами управління будь-яким процесом та явищем (за винятком часів «відлиги», коли були зроблені спроби до послаблення центрального управління процесами в галузях народного господарства, які, через незавершеність та неоднозначність так і не принесли очікуваного результату), песимістичним ставленням до більшості науково-технічних інновацій, замкненістю та самоізоляцією країни, а також занадто підвищеною увагою до важкої промисловості та військово-промислового комплексу із одночасним ігноруванням інших галузей та потреб господарства.

Актуальність даного питання є незаперечною для української історії, адже всі ці події торкалися життя українських земель безпосередньо та сформували засади того суспільства, в якому ми живемо сьогодні.

1. Реформи хрущовської «Відлиги»

В Україні, в умовах кризи радянської тоталітарної системи у 50-х – першій половині 60-х років основні напрямки економічної політики залишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталітарного суспільства. У другій половині 50-х рр. почався інтенсивний пошук ефективних шляхів господарського управління, його демократизації. Було зроблено спробу переходу від жорстокого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Для усунення надцентралізації управління народним господарством у 1954 р. було здійснено перехід від Міністерств до Рад народного господарства (раднаргоспів), що управляли багатогалузевими економічними комплексами у регіонах. Усе це мало на меті без зміни виробничих відносин, шляхом деяких послаблень і регіоналізації управління економікою пожвавити розвиток промисловості й зупинити деградацію продуктивних сил. Значну увагу було приділено реорганізації управління промисловістю. На думку М. Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС і головного реформатора, надцентралізовані галузеві міністерства (у 1950 р. існувало 30 всесоюзних і 21 союзно-республіканське міністерство) були неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Зокрема, надмірна централізація управління породжувала ситуацію, коли виробництво меблів у 1950-х роках в Україні контролювало 35, а взуття – 11 міністерств. Це вело до справжнього хаосу так, підприємства Івано-Франківської області, однієї з найбільших постачальників лісових матеріалів у республіці, одержували ліс не з околиці, а аж з північно-східних регіонів СРСР (Карельської АРСР та Архангельської області). Закарпатська тютюнова фабрика одержувала пакувальну фанеру з м. Пінська в Білорусії, а Ужгородський фанерно-меблевий комбінат, розташований поруч, не знав куди збувати фанеру. Безсумнівним досягненням Хрущова була сильна соціальна політика, яка торкалася практично всіх сторін суспільного життя. У липні 1956 р. було прийнято закон про держ

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать