Культурно-національний рух на українських землях у ХVІ-ХVІІ ст.

Контрольна робота

з дисципліни „Історія України”

Культурно-національний рух на українських землях у Х V І-Х V ІІ ст.

План

1.Організація та діяльність братств

2.Національне та культурно-релігійне життя на початку ХVІІ ст..

3.Реформи П. Могили та їх наслідки

Список літератури

1. Організація та діяльність братств

У другій половині XVI ст. значного розвитку досягли міста України. їх інтеграція у загальноєвропейські економічні процеси, що були викликані новими географічними відкриттями, переміщенням торговельних шляхів, посиленням ролі товарно-грошових відносин, формуванням зародків капіталізму, зумовлювала істотні зрушення в міському житті. Засновувалися нові міста, особливо у Південно-східній Україні, зростали старі центри, де пожвавлювалися ремесло й торгівля, поглиблювався поділ праці. На цьому тлі посилюється соціальна диференціація міського населення. Розбагатіле міщанство формує міську аристократію на західноєвропейський зразок, яка утворює патриціат, тісно пов'язаний не лише зі шляхетськими, а й із найвпливовішими магнатськими родинами. Хоча в патриціаті західноукраїнських земель переважали іноземці — німці та поляки, не бракувало в його складі й багатих українських родин, які міцно трималися православ'я і зуміли посісти впливове становище у тодішньому суспільстві. Яскравим представником такої верстви був львівський патрицій Костянтин Корнякт. Спочатку він розбагатів на торгівлі мальвазією, згодом здобув право орендувати мита, вів торгівлю бавовною та іншими товарами, мав своїх представників у Німеччині. Цей «український Фуггер» отримав шляхетство і вступив у родинні зв'язки з могутніми магнатськими фаміліями. Його син був одружений з донькою одного з магнатів Оссолінських, доньки —з Гербуртами, Тарновськими, Вишневецькими. Економічна потуга дала можливість Корняктам відігравати значну роль в національно-культурному і політичному житті української громади у Львові. Тоді як в Україні ширилися польські культурні впливи, зростала кількість костьолів, кляшторів, інших католицьких споруд, Корнякти вдаються до розмаїтої меценатської діяльності, інтенсивного церковного і світського будівництва, утверджуючи високий рівень національної культури. Важливим кроком в цьому напрямку було будівництво на кошти українського патриція славнозвісної вежі Корнякта, яка разом з Успенською церквою і каплицею Трьох святителів склали ансамбль, що засвідчив засвоєння досягнень ренесансного стилю на українських землях. Нова вежа, споруджена італійськими майстрами, ніби протистоїть вежі кафедрального костьолу; вона постала саме в час активного наступу католицизму й спроб полонізації і стала символом волелюбного духу українського населення. Свідченням сприйняття ренесансно-гуманістичних ідей українським суспільством а також демонстрації українським патриціатом своїх майнових достатків й суспільної ваги був так званий будинок Корнякта на площі Ринок у Львові. Ця будівля своєю архітектурою перегукувалася з ренесансними спорудами королівської резиденції Вавеля, замком Замойських у Замості та іншими будовами магнатерії, які демонстрували вихід суспільства за межі середньовіччя, нове ставлення до дійсності. Високий мистецький та комфортно-функціональний рівень цього будинку українського патриція робив його найбільш імпозантною спорудою міста. У другій половині XVII ст. він став власністю польського короля Яна Собєського.

Чимало заможних міщанських родів було і в інших містах України, в тому числі і в Києві. Аристократичний патриціат столиці Старокиївської держави репрезентували Мелешковичі, Мефодовичі, Балики, Булиги, Ходики. Багато хто з них мав значні земельні володіння. Так, В. Ходика володів селами Криничі та Юр'ївичі під Києвом.

Зростання економічної ролі українського міщанства давало йому реальні можливості протидіяти полонізації українського населення і намаганням польської влади посилити позиції польських та німецьких міщан, і перетворити міста України на опорні пункти свого панування. Після Люблінської унії посилилася міграція польського міщанства у міста Волині, Брацлавщини і Київщини. Польський уряд, який залишив українській шляхті право офіційно спілкуватися мовою «руською» (українською), наголосив, що у міщанських справах буде користуватися виключно польською мовою.

В умовах кризового стану української шляхти на арену суспільно-політичного життя активно виходить українське міщанство. Воно протистоїть наступу католицизму і відстоює національну ідентичність українського народу. У втіленні реформаційних ідей релігійної свободи українське суспільство вбачало перспективу вільного національно-культурного розвитку, тому ці ідеї знайшли розуміння українського «третього стану» і стали його духовною зброєю.

Українському міщанству силою конкретних історичних обставин не судилося, подібно до західного бюргерства, безпосередньо сприяти формуванню національної державності і стати опертям центральної влади в боротьбі з феодальним сепаратизмом. Проте, як і городяни Західної Європи, воно відіграло важливу роль у формуванні національних пріоритетів суспільно-політичного і культурного життя, своєю активною участю у національному русі істотно розширило його соціальне підґрунтя, надало йому нових форм і звучання. Як і в Західній Європі, в українських містах — хоча й у скромніших масштабах — формується ранньобуржуазна культура, поширюються прогресивні