Формування української політічної еліти

Вступ

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Колишня козацька еліта знищеної російським царизмом Гетьманщини стала одним із джерел формування нової генерації борців за українське національне відродження. Одержавши довгоочікуване дворянство, але не маючи рівних прав з польською шляхтою, представники знатних українських родин вимагали визнання своїх привілеїв у повному обсязі. Виборюючи однаковий з поляками статус, дехто з нової української знаті прагнув відродити й утрачену раніше автономію України в складі Росії. Новий період в історії Української держави вимагав від не байдужих до її долі обрати шляхи для створення міцного протистояння наступам Російського царизму. Це було можливе лише за умов формування організованих груп, які були спроможні перебувати в опозиції до правлячої верхівки та здійснювати політичну владу в суспільстві, даючи сили наступним покоління зміцнювати та продовжувати боротьбу за свої переконання.

1. Наддніпрянська Україна в першій половині XIX ст.

1.1 Рух українських автономістів

Активізація українського опозиційного руху спостерігалася на початку ХІХ ст., коли нащадки козацької старшини, отримуючи дворянство, повинні були довести свої права на цей титул на підставі родинних документів. Це спричинило хвилю обурення серед, української шляхти, виразники якої називали себе «патріотами рідного краю». Так на основі станових дворянських інтересів виникає український автономський рух, що спирався на історичні традиції й усі свої домагання будував на історично-правових доказах. Його лідерами були Василь Полетика, Роман Марковиоч, Тимофій Калинський, Федір Туманський та ін.

Українських патріотів єднала не тільки прихильність до минулого, а й критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалася на Литовських статутах, і намагались відновити знищену царизмом козацьку армію. Проте царський уряд мобілізував козацькі полки тільки тоді, коли виникла воєнна загроза для Росії. Наприклад, у 1812 році під час походу Наполеона на Москву Олександр І дав дозвіл утворити кілька полків з 25 тис. українських козаків, пообіцявши, що після війни ці підрозділи будуть збережені як постійне військо. Під час польського повстання в 1831 році генерал-губернатор М. Рєпнін Створюючи і використовуючи козацькі полки для власних потреб, правителі Росії однак не йшли на принципові поступки українським автономістам.

1.2 Масонські ложі

український інтелігенція рух політичний

Посилення реакції після війни 1812–1814 рр. сприяло зростанню в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відіграли дворянські опозиціонери-декабристи. За їхнім прикладом в Україні виникли перші таємні політичні гуртки, які ставили собі за мету боротися за скасування кріпосницького права й ліквідацію самодержавства.

Організаційними формами, у які об'єднувались опозиційні сили, стали так звані масонські ложі (від французького franc macon – вільний каменяр, муляр) і таємні політичні товариства. Вони єднали представників привілейованої верхівки суспільства, які сповідували ідеї всесвітнього братерства, рівності, самопізнання й самовдосконалення людей.

Найбільшого визнання в Україні набула масонська ложа «Любов до істини», заснована 1818 року в Полтаві Михайлом Новиковим – начальником канцелярії малоросійського генерал-губернатора М. Рєпніна. До неї належали поміщики С. Кочубей і В. Тарновський, переяславський предводитель дворянства В. Лукашевіч, автор знаменитої «Енеїди» письменник І. Котляревський та ін.

«Любов до істини» діяла легально і була своєрідною підготовкою його членів до наступного вступу в таємні декабристські товариства – «Союз порятунку» та «Союз благоденства».

Полтавська масонська ложа проіснувала близько року, після чого за наказом Олександра І була закрита в 1819 році.

Одночасно з полтавською виникає масонська «Ложа об'єднаних слов'ян» у Києві. Вона мала в своєму складі близько 30 українців, росіян та поляків. Серед її членів були польські поміщики В. Росцишевський, Х. Харлинський, маршалок шляхетства Київської губернії П. Олізар, відомий декабрист князь С. Волконський (молодший брат М. Ріпніна-Волконського) та ін. Аналогічні легальні дворянські осередки були сформовані в цей час у Крем'янці, Житомері, Рафалівці та Вишнівці, що на Волині.

1.3 Малоросійське товариство

У 1819 році, ще перебуваючи в полтавській ложі «Любов до істини», В. Лукашевич почав працювати над створенням нової організації – Малоросійського таємного товариства. На відміну від масонських лож, воно діяло нелегально й ставило за мету вибороти незалежність України. Членами цієї організації стали відомі українські дворяни, однодумці В. Лукашевича, – С. Кочубей, В. Тарновський, П. Капніст та ін. Малоросійське товариство підтримувало зв'язки з Польським патріотичним товариством та з Південним товариством декабристів.

1.4 Декабристи

Оформлення справжньої політичної опозиції до царизму було пов'язане з появою декабристських організацій. Декабристи – представники дворянства, які боролися за повалення царату, скасування кріпацтва. У 1821 р. в м. Тульчині створено Південне товариство декабристів, керівниками якого були П. Пастель і О. Юшневський. Декабристами було укладено політичний трактат «Руська правда», у якому докладно визначалася програма дій після повалення царату. Після невдалого повстання полків 14 грудня 1825 року к