Україна в умовах перебудови

План

Вступ

1. Рішення ХХVІІ з’їзду КПРС і ХХVІІ з’їзду компартії України

2. Стан економіки України в другій половині 80‑х років

3. Спроби політичних реформ і зростання активності суспільства

4. Початок формування багатопартійності в Україні

Висновок

Використана література

Вступ

Смерть Леоніда Брежнєва у 1982 р. поклала початок перехідному періодові в радянському керівництві. Безпосереднім наступником Брежнєва став досвідчений політик Юрій Андропов, колишній голова КДБ, який, здавалося, був готовий до проведення певних змін. Коли він помер, пробувши при владі менш як два роки, його місце заступив старий і немічний Костянтин Черненко – представник старого режиму, який не бажав здійснювати реформи, що їх так нагально потребував Радянський Союз. Але й він незабаром після приходу до влади помер. Ситуація, за якої один за одним умирають перестарілі радянські лідери, з усією очевидністю виявила потребу в молодшому, енергійнішому й новаторському керівництві. Становище в країні не могло не позначитися на настроях керівної верхівки. Все ширше коло представників партійно-державного апарату почало розуміти, що на головних напрямах науково-технічного прогресу, за рівнем життя населення СРСР значно відставав від розвинутих держав Заходу, що країна не спроможна належним чином реагувати на глобальні проблеми, котрі постали перед людством – екологічну, продовольчу, збереження миру і життя на планеті. Соціально-економічна криза вимагала корінних змін у всіх сферах життя суспільства. В противному разі – перетворення СРСР на слаборозвинуту країну, а це в свою чергу, могло спровокувати стихійний соціальний вибух величезної сили і непередбачених наслідків. Таким чином, від соціально-економічних змін залежало життя радянської системи та існування СРСР як єдиної централізованої держави. В результаті у 1985 р. для проведення в СРСР нового курсу керівники партії обрали протеже Андронова Михайла Горбачова. З його приходом до влади на арену вийшла нова генерація партійних апаратників. Розумний і прагматичний Горбачов та його прибічники були першим поколінням радянських лідерів, котрі висунулися вже після смерті Сталіна. Незважаючи на глибоко ешелонований опір партійних консерваторів і суспільства в цілому, Горбачов розпочав компанію перебудови радянської системи й особливо її застійної економіки на ефективнішу, потужнішу й продуктивнішу. Щоб досягти цієї мети, він проголосив новий, демократичний стиль керівництва, створюючи враження більшої доступності й наближеності його режиму до народу, закликаючи до гласності в управлінні державного та плюралізму думок у рамках соціалістичного вибору.

Новий генсек ЦК КПРС М. Горбачов, обраний на цю посаду у березні 1985 р., виступив перед учасниками пленуму з пропозицією прискорити науково-технічний прогрес, а на цій основі форсувати соціально економічний розвиток СРСР. Відставання в науці та техніці було настільки очевидним, а його наслідки – настільки згубними, що, здавалося, варто покращити стан справ у цій сфері, дещо поліпшити управління народним господарством, зміцнити дисципліну, і швидкі темпи розвитку будуть забезпечені без глибоких змін в економічному і політичному житті, у межах існуючої соціально-економічної системи. Адже науково-технічна революція – і це вагомо підтверджував досвід розвинутих капіталістичних кран – давала можливість значно підвищити продуктивність праці за порівняно короткий час.

«Широко використовуючи досягнення науково-технічно революції, привівши форми соціалістичного господарства відповідно до сучасних умов і потреб, ми повинні добитися істотного прискорення соціально-економічного прогресу. Іншого шляху просто немає», – відзначалося на квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС.

Термін «перебудова» у доповіді М. Горбачова на пленумі означав лише покращення управління господарським механізмом, тобто використовувався у досить обмеженому, вузькому розумінні. Але поступово цей термін став наповнюватися новим змістом, означаючи оновлення, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного, привабливого для народу вигляду.

1. Рішення ХХVІІ з’їзду КПРС і ХХVІІ з’їзду компартії України

Курс на «прискорення» був підтверджений на XXVІІ з’їзді КПРС, що відбувся у 1986 р. З’їзд прийняв постанову – «Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986–1990 рр. і на період до 2000 року. Ставилося завдання: за три п’ятирічки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади. Подвоєння національного доходу передбачалося забезпечити за рахунок підвищення в 2,3–2,5 рази продуктивності праці.

ХХVІІ з’їзд КПУ схвалив без жодних змін усі проекти документів ХХVІІ з’їду КПРС, конкретизувавши їх відповідно до політики центру щодо України, аналізуючи рішення ХХVІІ з’їзду КПРС і ХХVІІ з’їзду Компартії України, економісти й історики наголошують на двох їхніх найважливіших особливостях.

По-перше, передбачуваних показників досягти було неможливо. Переобтяжене величезним вантажем невирішених проблем, народне господарство СРСР було неспроможне на такий потужний ривок. По суті накреслені в рішеннях цих з'їздів перспективи були черговою пустою декларацією, за допомогою якої керівництво КПРС намагалося зберегти контроль над суспільством.

По-друге, нічого принципово нового в економічне становищ