Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства

Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства

Зміст

ВСТУП

1.Сутність та значення соціального партнерства

2. Завдання соціального партнерства

3. Характеристика та функції суб’єктів соціального партнерства

4. Визначення та розв’язання проблем соціального партнерства в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

За роки незалежності поняття «партнерство» одержало в сучасній Україні широке розповсюдження і визнання перш за все через те, що вони утілюють у собі новий підхід до рішення проблем соціально-економічного розвитку. Наразі партнерства стали необхідною складовою процесу зміцнення громадянського суспільства, проведення соціальних і економічних реформ.

І якщо держава та громадські об’єднання вже багато років намагаються вирішувати соціальні проблеми суспільства, то становлення соціально відповідального бізнесу почалося не так давно.

Україна переживає переломний етап розвитку, коли нові елементи соціальної дійсності утверджують себе через активне заперечення застарілих організаційно-економічних форм, звичних стереотипів мислення і діяльності.

За таких умов у ролі як причини, так і наслідку суспільних змін виступають і соціальний розвиток, і економічне зростання, відповідно актуалізуються проблеми їх наукового дослідження, зокрема в аспекті причинно-наслідкового зв’язку між ними, формулюються адекватні новій історичній ситуації пріоритети в політиці й управлінні соціально-економічним розвитком.

Сутністю дефініції “соціальне партнерство” виступають пов’язані з життєдіяльністю й стосунками людей у суспільстві узгоджені, злагоджені дії учасників спільної справи. Тобто вона має широке тлумачення й не може бути зведена лише до механізму врегулювання соціальних відносин.

Разом з тим, вивчення сучасної наукової літератури дає підстави стверджувати, що в літературі з державного управління термін “соціальне партнерство” вживається саме у вузькому значенні, лише як спосіб узгодження інтересів соціальних груп у сфері праці.

Особливу увагу питанням формування відносин між державою, роботодавцями й найманими працівниками на основі співробітництва приділяли Дж.С. Мілль та А. Маршал, в Україні – М. Долішній, А.М. Колот, О. Грішнова та ін.

Проте теоретичні засади сутності поняття соціального партнерства в сучасних умовах не одержали свого остаточного визначення.

Мета роботи – розкрити теоретичні підходи до обґрунтування сутності поняття соціального партнерства.

1. Сутність та значення соціального партнерства

Світовий і українській досвід переконливо свідчить, що численні проблеми економіки й суспільного життя, зокрема й ефективного управління персоналом, можна вирішувати швидше й ліпше, якщо соціальні партнери орієнтуватимуться не на конфронтацію, а на об’єднання зусиль, на творчу співпрацю.

Зазначимо, що спостерігаються різні, часто протилежні погляди щодо форм взаємодії й характеру відносин між суб’єктами соціального партнерства.

По-перше, з’ясуємо що означає словосполучення «соціальне партнерство». «Соціальне» — це суспільне, те, що стосується життя людей, їхніх взаємовідносин у суспільстві. «Партнер» (від французького partenaire) означає компаньйон, спільник, учасник спільної діяльності. Під партнерством заведено розуміти процес погодження інтересів, створення єдиного соціокультурного простору, у якому співпрацюють різні суб’єкти, інтереси яких часто не збігаються, але які згодні, не зважаючи на відмінності в інтересах, опрацьовувати й дотримуватися вироблених «правил гри», партнерських норм [11, с. 344].

Одні вчені заперечують таку форму соціального партнерства, як участь працівників в управлінні підприємством, як несумісну з принципами ринкової ліберальної економіки, посилаючись на концепцію Л. Ерхарда [15, с. 257–258].

Інші науковці, навпаки, суб’єктів соціального партнерства – підприємців і найманих працівників – відносять до одного класу працівників [12, с. 182–184].

Наприклад, в «Економічній енциклопедії» за редакцією С.В. Мочерного Н. Тарнавська дає таке визначення: «Партнерство соціальне – специфічна форма соціальних відносин трьох суб’єктів соціально орієнтованої ринкової економіки – держави, найманих працівників і підприємців, які формують систему трипартизму», і далі лише: «Соціальні відносини між цими суб’єктами можуть бути конструктивними і неконструктивними. Конструктивні – відносини співробітництва, взаємодопомоги або конкуренції, організованої так, щоб сприяти досягненню позитивних результатів. Неконструктивні – виникають у тому випадку, якщо інтереси їх суб’єктів не збігаються» [9, с. 699].

Ми вважаємо таке визначення є не зовсім коректним навіть у вузькому значенні, оскільки неконструктивні відносини виникають між суб’єктами не у випадку конфлікту їх інтересів (їхні інтереси дуже часто не збігаються), а у випадку неможливості знайти шляхи для узгодження різних інтересів.

А.В. Базилюк зазначає, що «соціальне партнерство слід представляти як форму існування різних суб’єктів суспільних відносин, які стають партнерами в здійсненні виробництва, тобто стають зацікавленими учасниками єдиного процесу, сторонами соціального партнерства, які на принципах співпраці, пошуку компромісів, узгодженості дій у реалізації своїх інтересів домовляються на демократичних засадах про оптимальні параметри соціально-економічного розвитку, ви

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать