Моделі дуополії та теорія ігор

Вінницька філія

Тернопільскої Академії народного господарства

МОДЕЛІ ДУОПОЛІЇ ТА ТЕОРІЯ ІГОР

Контрольна робота

з дисципліни “Мікроекономіка”

студентки групи ДД-11-02

Назаревич Олени Вікторівни

Перевірив Сірман В.В.

ПЛАН

1.1. Олігополія, рівновага на олігополістичному ринку, рівновага за Нешем

1.2. Модель Курно

1.3. Перевага ініціатора — модель Стакелберга

1.4. Цінова конкуренція – модель Бертрана

1.5. Теорія ігор та конкуруючої стратегії

1.1. ОЛІГОПОЛІЯ, РІВНОВАГА НА ОЛІГОПОЛІСТИЧНОМУ РИНКУ, РІВНОВАГА ЗА НЕШЕМ

На олігополістичному ринку товар може бути, а може й не бути диференційованим. Що, справді, має значення — це те, що більша частина або й весь обсяг сумарного виробництва припадає лише на декілька фірм. На деяких олігополістичних ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.,

Чому можуть виникати вхідні бар'єри? Економія на масштабах може спричинити до того,що на ринку можуть співіснувати лише декілька фірм; відсутність патенту чи незнання технології можуть завадити потенційним конкурентам; а необхідність витрачати гроші на визнання ринком марки чи завоювання ринкової репутації може перекрити доступ до ринку фірмам-новачкам. Це приклади “природних” вхідних бар'єрів—вони основні в структурі певного ринку. На додаток до цього старі фірми (ті, що вже поділили між собою ринок) можуть вдатися до стратегічних дій з метою перекрити вхід до ринку новачкам. Наприклад, вони можуть загрожувати переповнити ринок товарами та різко знизити ціни, якщо новачок усе ж входить до ринку, а щоб ця загроза була правдоподібною, олігополи можуть створювати додаткові виробничі потужності.

Ці стратегічні розрахунки можуть виявитися складними. Перед прийняттям рішень кожна фірма повинна зважити реакцію сво'іх конкурентів, знаючи, що ці конкуренти також зважуватимуть її реакцію на їх рішення. Більше того, рішення, реакція, реакція на реакцію тощо — динамічні, тобто такі, що еволюціонують у часі. Коли менеджери І фірми оцінюють можливі наслідки своїх рішень, вони мають допускати, що їх, конкуренти такі ж раціональні та мислячі особи, як і вони. У такому випадку вони повинні поставити себе на місце сво'іх конкурентів і подумати, як ті можуть відреагувати.

Коли ми досліджуємо ринок, ми, як правило, прагнемо визначити ціну та кількість, які переважатимуть у точці рівноваги ринку. Наприклад, ми побачили, що на ринку з абсолютною конкуренцією ціна рівноваги зрівноважує попит і пропозицію. З'ясовано, що для монополізованого ринку рівновага настає тоді, коли гранична виручка дорівнює граничним витратам. Нарешті, досліджуючи монополістичну конкуренцію, ми побачили, як виникає тривала рівновага у міру того, як входження в ринок нових фірм зменшує прибутки до нуля. На таких ринках кожна фірма може приймати ціну чи ринковий попит як задані, і особливо не хвилюватися щодо своїх конкурентів. Проте на олігополістичному ринку фірма встановлює ціну або обсяг виробництва, частково ґрунтуючись на стратегічних планах, в яких враховується поведінка її конкурентів. Водночас рішення конкурентів залежать від рішень фірми. Як же тоді ми можемо визначити, які ринкові ціна та кількість потрібні для рівноваги і чи існує взагалі така рівновага? Щоб відповісти на ці запитання, нам потрібен такий підхід до опису стану рівноваги, за якого при прийнятті рішень фірми явно враховується поведінка конкурентів. Пригадаймо, стан рівноваги на конкурентному та монополістичному ринках: коли ринок перебуває в рівновазі, фірми діють найкращим чином і не мають підстав для того, щоб змінювати свою ціну чи обсяг виробництва. Звідси ринок із конкуренцією перебуває в стані рівноваги тоді, коли пропозиція дорівнює попиту, оскільки фірма реалізує всі свої можливості — вона продає весь обсяг виробленої продукції і максимізує свій прибуток. Подібно монополіст перебуває у стані рівноваги тоді, коли гранична виручка дорівнює граничним витратам, оскільки тоді фірма реалізує весь свій потенціал і максимізує свій прибуток. Дещо змінивши цей принцип, ми можемо застосувати його до олігополістичного ринку. Однак тепер кожна фірма прагнутиме повністю реалізувати свій потенціал, знаючи, що роблять її конкуренти. А що, за припущенням фірми, можуть робити конкуренти? Оскільки фірма реалізуватимє всі свої можливості, знаючи про діяльність своїх конкурентів, то природно припустити, що ці конкуренти реалізуватимуть всі свої можливості, знаючи те, що чинить дана фірма. Отже, кожна фірма намагається реалізувати весь свій потенціал, враховуючи дії своїх конкурентів і допускаючи, що конкуренти чинять так само. Усе це може видатись на перший погляд дещо абстрактним, проте цей принцип є логічним, і, як ми побачимо далі, він дає нам підставу для визначення точки рівноваги на олігополістичному ринку. Цю концепцію вперше чітко виклав в 1951 р. математик Джон Неш, а тому ми називаємо точку рівноваги, яку вона ілюструє, рівновагою за Нешем. Це важлива концепція, якою ми не раз скористаємося в майбутньому.

Рівновага за Нешем : кожна фірма повністю реалізує свій пот

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать