Культурно-освітнє життя на Західно-Українських землях в другій половині ХІХ ст

Контрольна робота

На тему: «Культурно-освітнє життя на Західно-Українських

землях в другій половині ХІХ ст.»

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….………3

І. Виникнення українських культурно-освітніх організацій………………………...4

ІІ. Я. Франко та його роль у розвитку політичного та громадського

життя краю……………………………………………………………………………..6

ІІІ. Розвиток освіти, мистецтва, літератури на Західно-Українських

землях……………………………………………………………………………….....19

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………...20

Використана література……………………………………………………………....21

ВСТУП

Утворення незалежної Української держави та розбу­дова її державно-правових інститутів дало новий поштовх в об’єктивному дослідженні колись заборонених тем з історії українського народу та його державності. Важливе місце у цьому дослідженні займає історико-правова наука, яка на думку багатьох вчених, отримує якісно нові можливості для свого розвитку. Однією зі сфер історико-правового дослідження є вивчення державних утворень українського народу та діяльність їх законодавчих і виконавчих органів влади. Історичний досвід державотворення дає можливість критично оцінити сучасний процес розбудови Української держави та уникнути помилок, які були допущені у попередній період. Такою, ще не повністю дослідженою сторінкою українського державотворення, є відновлення на початку XX ст. українських держав після лютневої революції в Росії та розпаду Австро-Угорської монархії. Об’єктом даного дисертаційного дослідження є державне будівництво на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, де 1 листопада 1918р. було утворено Українську державу. 13 листопада 1918 р. держава отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка. 22 січня 1919 р. Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналася з Українською Народною Республікою в єдину Українську соборну державу. Особливість державного будівництва на західноукраїнських землях була обумовлена їх майже 150-річним перебуванням в іншій державно-правовій системі, ніж українські землі, що знаходились у складі Російської імперії. Незважаючи на своє пригноблене становище, українці Австро-Угорщини використали, хоч і в неповному обсязі, переваги європейської конституційної монархії. На західноукраїнських землях легально діяли українські політичні, громадські та культурно-освітні організації. Ці структури проводили роботу з організації українського культурного та політичного життя. З 1848 р. українці брали участь у діяльності австрійського парламенту, галицького та буковинського крайових сеймів. Наприкінці XIX ст. у Східній Галичині вперше на українських землях було створено легальні українські політичні партії, які у своїх програмних документах ставили за мету утворення незалежної Української держави. Усе це дало змогу створити патріотичну західноукраїнську політичну та культурну еліту. Фактично майже у всіх структурах Австро-Угорської держави на західноукраїнських землях, незважаючи на значний опір польських та румунських політичних чинників, були представники українського народу. Перед розпадом Австро-Угорщини, аналогічно іншим народам імперії, українці були підготовлені до діяльності в усіх галузях державно-політичного життя. За межами України були створені закордонні українські урядові структури, які до останнього дня існування держави вели дипломатичну та нормотворчу діяльність.

1. Виникнення українських культурно-освітніх організацій.

З середини 50-х ороків ХІХ ст. починає відроджуватись український національний рух, активність якого знизилася після розгрому Кирило-Мефодіївського братства. Його амністовані члени збираються у Петербурзі й засновують українське видавництво, в якому побачили світ «Записки о Южной Руси», «Чорна рада» П. Куліша, твори Т. Шевченка, Марка Вовчка та інших українських авторів. У 1861 р. був отриманий дозвіл на видання місячника «Основа» — першого в Російській імперії українського часопису. Активізується національний рух і в самій Україні. Цьому сприяло зростання загальної невдоволеності в умовах пореформеного часу. Зміни на краще ставали дедалі примарнішими. В середовищі інтелігенції посилювалися радикальні настрої. Починаючи з 60-х років в Україні з'являються народники — ентузіасти культурно-просвітницької діяльності, які основним своїм завданням вважали звільнення селян з кріпацької неволі, вивчення й засвоєння народних звичаїв, мови, фольклору. Близькою до народників булла група так званих хлопоманів на чолі з В. Антоновичем, які були вихідцями з правобережної польської шляхти і напередодні повстання 1863 р. розірвали зв'язки з польським національним рухом. Як народники, так і хлопомани ідеалізували селянство, однак перші були рішуче налаштовані на революційну перебудову існуючого режиму. Першу групу народників-революціонерів організував 1871 р. в Петербурзі М. Чайковський. В Україні одна з таких перших груп була створена 1873 р. В Одесі Ф. Волховським. Серед її членів був А. Желябов — український студент із селянської родини, який стане згодом одним з найвидатніших революціонерів Російської імперії. Незабаром у Києві виник гурток під назвою «Київська громада», членами якого, зокрема, були майбутні відомі борці проти царизму — В. Засулич, В. Дебогорій-Мокрієвич, Я. Стефанович. Щодо мети — повалення царизму — всі ці групи були близькими, однак у них не було спільної точки зору на методи й засоби боротьби.Один із напрямів діяльності наро

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать