Медичне страхування

1. Концепції розвитку медичного страхування в Україні

У статті 49 Конституції України записано: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування».

Відносно поліпшення соціальної захищеності громадян у системі заходів посідає і забезпечення їхньої можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу. Напрями вирішення цієї проблеми можуть бути різні, відрізняються вони тільки структурою джерел фінансування охорони здоров’я і організацією надання медичних послуг. Фінансування охорони здоров’я може бути бюджетним, соціальним і приватним.

Організація охорони здоров’я може бути забезпечена і системою страхової медицини.

Існує декілька концепцій медичного страхування, найбільш придатна в Україні для її розгортання і використання – регіональна система медичного страхування, що базується на вже збудованій інфраструктурі територіального поділу (області).

Як правило така система включає в себе основні і додаткові компоненти для свого функціонування. Декотрі на Україні вже створені (тільки потрібно їх переорієнтувати чи реорганізувати й згуртувати), інші ще потрібно створити.

Об’єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян.

Мета проведення медичного страхування – забезпечення громадянам одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів. Тобто, медичне страхування це страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини, в тому числі у зв’язку із хворобою та нещасним випадком. Сутність такого страхування є такою:

Сплативши одноразово страховий внесок, значно менший ніж вартість усіх медичних послуг, громадяни отримують змогу протягом визначеного в договорі страхування строку безкоштовно користуватися комплексом медичних послуг кваліфікованих спеціалістів у клініках з платним обслуговуванням.

Основні функції головних компонентів регіональної системи страхування

Лікувальні заклади регіону (області) можливо подати у вигляді такого блоку

Джерела фінансування такої регіональної (обласної) системи медичного страхування

Медичні послуги можуть надаватися у двох формах: обов’язковій і добровільній.

Обов’язкова форма використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров’я, а добровільна – у тих країнах, де благополуччя населення досягло незаперечного ґатунку, що дало змогу поширити приватні страхові програми. Україна ні в першу, ні в другу категорії поки що не вписується. Проте в Україні вже конче треба вводити такий вид страхування і, на нашу думку, на десятиріччя у обов’язковій формі, оскільки такий порядок проведення скоріше адаптується до української чинної законодавчої бази. Далі така обов’язкова форма страхування повинна координуватися державними структурами, а страхові платежі, сплачувані фізичними та юридичними особами, мусять мати форму податку. При цьому потрібно впровадити обов’язковий жорсткий контроль з боку держави, безприбутковість такого страхування, що дасть змогу планування медичної допомоги завдяки стабільності надходження коштів.

Такий підхід до впровадження медичного страхування в Україні повинен основуватися на таких принципах: загальності, державності, некомерційності.

Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров’я, місця проживання, рівня особистого прибутку мають право на одержання медичних послуг.

Принцип державності означає, що кошти обов’язкового медичного страхування – це державна власність. При цьому держава забезпечує сталість системи обов’язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, безробітних, пенсіонерів, дітей, інвалідів).

Принцип некомерційності такого страхування виходить із його призначення – соціального захисту населення. Тобто, його здійснення і прибуток – це несумісні речі. Прибуток, якщо він буде, має бути ще одним джерелом фінансових резервів системи такого страхування, а не джерелом забезпечення.

Коли такі принципи будуть покладені у підвалини медичного страхування, то працездатність такої системи базуватиметься на чітко розрахованих розмірах внесків страхувальників у встановлений час та у потрібному об’ємі, щоб рівень медичного забезпечення був однаковий для всіх застрахованих.

Сплата страхових внесків має бути покладена взагалі на підприємців (роботодавців) та частково (залежно від економічних умов в країні) – на працівників. За умови обов’язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Тим більше, що вони це робили й роблять, відраховуючи начислення на заробітну плату своїх працівників у фонд соцстраху. Тільки ці відрахування потрібно перерозподілити на відрахування у персоніфіковані фонди пенсійного забезпечення населення і фонди медичного страхування, які треба створити. І такими фондами повинна керувати держава.

Частки таких фондів можуть створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих, але це повинно бути як вже наголошувалось, при персоналії рахунків в таких фондах. Тоді працюючі ще з таких коштів, в обов’язковій черзі, отримуватимуть й начислення на свої вклади (дивіденди).

Із коштів, створених таким чином фондів, відбувається виплата додаткової пенсії та відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрах

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать