Іпотека сільськогосподарських земель. Визначення кредитоспроможності позичальників

Іпотека сільськогосподарських земель. Визначення кредитоспроможності позичальників

План

1. Іпотека сільськогосподарських земель

2. Світова практика визначення кредитоспроможності позичальників: існуючі моделі та їх особливості

Список використаних джерел інформації

1. Іпотека сільськогосподарських земель

Іпотечне кредитування під заставу землі набуло поширення ще у ХІХ столітті і стало джерелом капіталу. Воно також базується на консервативних оцінках розміру врожаю та ціни на нього. Під іпотекою здебільшого розуміють заставу землі, зокрема й сільськогосподарського призначення, іншого нерухомого майна, що становить предмет застави, яка залишається у володінні заставодавця. Для цього виду фінансування характерні короткостроковість, низьке співвідношення розміру кредиту до оціночної вартості предмета застави, високі кредити та політичні ризики.

Проте, варто враховувати, що іпотека є необхідною ланкою в системі організаційного функціонування аграрного сектора ринкової економіки, яка одночасно виступає обов'язковою умовою здійснення процесу земельного реформування. Тобто, головною особливістю іпотечного механізму є наявність сформованої системи аграрного ринку з розвиненою інфраструктурою в якісному і кількісному аспектах та відповідною правовою базою. Органічний взаємозв'язок кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення з іншими інституційними елементами систем економічних відносин в аграрній сфері зумовлює потребу в комплексному підході до практичної реалізації та широкого запровадження аграрної іпотеки як чинника економічного і соціального розвитку країни.

Іпотечні відносини по-різному сприймаються при розгляді земельних і кредитних питань, а тому їх механізм повинен адекватно враховувати права, особливості та можливості сторін, що беруть в них участь. Будь-яке рішення щодо іпотеки повинно ґрунтуватися на аналізі економічних показників, що характеризують фінансові, соціальні, земельні та підприємницькі відносини.

В Україні програма іпотечного кредитування активно почала розвиватися з 2000 року. Останнім часом спостерігається підвищений інтерес банків до іпотечного кредитування, які у сучасних мінливих умовах намагаються самостійно або у співпраці з рієлторами посісти перспективне місце на ринку. Також відбувається активізація ринку нерухомості, а, відповідно, й збільшення кількості потенційних покупців.

Нині ринок земель перебуває у зародковому стані, що пояснюється умовами мораторію іпотеки на землі сільськогосподарського призначення. У жовтні 2002 року Кабінет Міністрів подав на розгляд Верховної Ради України проекти законів "Про іпотеку", "Про іпотечні цінні папери", "Про довірче управління майном". Відповідно до положень Указу Президента "Про заходи щодо розвитку іпотечного ринку в Україні", урядові структури намагаються активізувати роботу з розробки законодавчої та нормативно-правової бази земельної іпотеки [1, 2, 3]. Передбачається створення системи гарантій та прозорих умов діяльності учасників іпотечного ринку, визначення видів іпотечних цінних паперів і здійснення контролю за їх обігом, створення спеціалізованих іпотечних банків і філій комерційних банків України для іпотечного кредитування. Однак в умовах мораторію на продаж земель ці закони матимуть лише теоретичне, а не практичне значення.

Саме тому уряд має намір запровадити якнайшвидше в Україні іпотеку сільськогосподарських земель. Пояснюється це, перш за все, турботою про селян, тобто бажанням надати сільгоспвиробникам можливість отримувати довгострокові кредити (до 10 і більше років), оскільки лише "довгі" позики допоможуть селянам модернізувати й розширити вкрай застарілу за останні роки сільськогосподарську техніку.

Враховуючи об'єктивні й суб'єктивні чинники, можна прогнозувати, що через 3-5 років в Україні функціонуватиме цілком цивілізований ринок іпотечного кредитування. Стримуючим елементом для цього можуть бути політичні та макроекономічні фактори. Для реального запровадження іпотечних відносин необхідно використати й досвід іноземних держав.

АПК Російської Федерації починає поступово виходити з глибокої системної кризи, яка триває з початку 90-х років минулого століття. Хоча необхідно ще багато чого зробити для подальшого підвищення ефективності цієї галузі, оскільки потреба в позикових коштах постійно зростає. За оцінками фахівців, вона становить понад 2 трлн. російських рублів. Значні фінансові вливання потрібні, перш за все, на впровадження в галузі високих технологій, які дадуть змогу істотно підвищити її конкурентоспроможність. Протягом останніх 15 років вибуття сільськогосподарської техніки набагато випереджало її надходження. Частково ця проблема вирішується за рахунок постачання сільськогосподарської техніки на умовах лізингу.

Россільгоспбанк реалізує спеціальну банківську програму "Кредит під заставу техніки", що набуває великого поширення. Механізм реалізації програми дуже простий. Позичальник сплачує п'яту частину вартості техніки, що купується за рахунок власних коштів, а решту — за рахунок кредиту банку. При цьому техніка автоматично стає об'єктом застави. Слід зазначити, що селяни виявили велику зацікавленість в оновленні та поповненні машинно-тракторного парку з використанням цієї кредитної програми. Тим більше, що субсидії на відшкодування частині витрат на сплату процентної ставки по них бере на себе держа