Художньо-естетичні пошуки у зарубіжній літературі другої половини XX століття

У XIX столітті продовжується розквіт літератури та музики, їх питома вага у культурі епохи надзвичайно велика. У літературі розвивається роман з його здатністю до широкого охоплення життя суспільства, і його точністю психологічного аналізу; специфічні художні можливості роману виявилися особливо співзвучними естетичним вимогам часу. Роман стає провідним жанром літератури XIX століття. Творчість Гете, Бальзака, Флобера, Мопассана, Доде, Золя, Байрона, Діккенса, Пушкіна, Лєрмонтова, Гоголя, Достоєвського, Толстого, Тургенєва підняла на новий, більш високий спупінь найкращі традиції світової літератури XVIII століття. Всесвітній художній процес, починаючи від зародження цивілізації, ніколи не був явищем якогось «унісонного», буквального повторення в певну епоху в кожній країні тих самих форм мистецтва. З другого боку, не був і простою механічною сумою замкнених у собі локальних явищ.

Література XIX століття надає особливого права говорити про неї як про процес, адже вона вперше усвідомлюється такими самими її творцями та їхніми сучасниками. Історизм, на шляху до якого було зроблено крок просвітителями та романтиками, стає дуже важливим завоюванням реалістичного періоду.

Приходить усвідомлення неповторності кожного народу, а відтак – і його культури, яка є одним із виявів його характеру.

Архітектура, яка визначала у минулі часи художнє обличчя епохи, з другої черверті століття починає приходити у занепад. Принаимі, її роль питома вага у втіленні прогресивних прагнень епохи у художньому житті зменшується. Щоправда, деякі зодчі XIXстоліття прагнули опанувиати естетичні можливості нових будівельних матеріалів, які були породжені успіхами індустрії, й добивалися певних ,результатів (вежа інженера Ейфеля у Парижі, будинок з химерами архітекра Городецького у Києві тощо). Однак практично до кінця століття мастичне зображення обличчя будівель найчастіше визначалося еклекичпим використанням «історичних» стилів. У художній промисловості і переважав дух вульгарного прикрашательства та показної розкоші. Однак, відзначити, що вже в другій половині століття, особливо в Англії, виникають перші спроби знайти шлях до створення органічного стилю для художньої промисловості.

Хоча романтизм і реалізм і являють собою два провідних напрямки художнього процесу XIX століття, не можна розглядати їх суто послідовно: мовляв, коли закінчився романтизм, тоді почався реалізм. Ні, як художні напрями і романтизм, і реалізм народжені у XIX столітті новою історичною реальністю: іноді вони йшли послідовно, іноді паралельно й взаємно переплітались. Це добре видно у творчості окремих митців (Бетховен, Стендаль). Романтичний варіант ставлення героя до дійсності, особливості героя, а відтак і самого романтичного мистецтва у його різноманітних виявах продовжує існувати до кінця століття. Однак, переважаючи у першій його третині, саме тоді ставши формою відкриття нового світогляду, романтичне мистецтво втрачає свою провідну пози цію. З одного боку, романтичні відкриття засвоюються та розвиваються у реалізмі, з другого – романтизм кінця століття поглиблює характерні для нього протиставлення ідеалу та дійсності-до їхньої повної трагічної несумісності. У цьому випадку зростає відчуття безцільності самого життя, приреченості людини та її безвихідної самотності. Утворюється духовний комплекс, який пов’язаний з відчуттям «кінця світу» та мистецтвом декадансу, такий властивий модерністській літературі.

Отже: і класицизм, і романтизм, і реалізм, і фактично всі гілки модернізму (хай і у зачатковому стані). І все це розмаїття напрямків, шкіл, стилів у світовому мистецтві – лише за 100 років. Воістину; XIX століття дало цивілізацію та культуру всьому людству.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать