Зарубіжна література. Романтизм

Романтики вважали, що душа людини є осередком жорстокої боротьби ідеального та матеріального світів, і від здатності врівноважити в собі дві протилежні стихії залежить, чи буде людина гармонійною, вищою від умов буття, далекого від ідеалу, чи її поглинуть суто меркантильні вподобання. Життєвий ідеал, на думку романтиків, слід шукати у світі надзвичайних пригод і фантазій, на лоні первісної природи далеких країн, яких ще не торкнувся згубний подих цивілізації. Усе це пояснює особливості характеру романтичного героя – самотнього борця проти несправедливості, що гостро відчуває трагічний розлад із суспільством, бореться проти будь-яких виявів жорстокості та насилля, здатний до сильних почуттів, захоплюється могутньою стихією природи.

Романтизм або настанова на індивідуальну самобутність митця усамітнитися на її лоні, щоб віддатися рефлексії. Інтерес саме до такого типу героя пояснював захоплення романтиків усім незвичайним, яскравим, самобутнім, екзотичним, історією минулого людства. У світовій літературі романтизм найяскравіше виявився у творчості В. Гюго, Г. Лонгфелло, В. Скотта, Е. Гофмана, Дж. Байрона, А. Міцкевича, А. де Мюссе та багатьох інших письменників. На думку В. Пахаренка, одного з провідних сучасних літературознавців, під час аналізу романтичного твору потрібно звертати увагу на те, «що кожен образ, кожна картина, кожна думка має подвійне значення – безпосереднє і символічно-трансцедентне». Отже, світоглядною домінантою романтичного мистецтва було ідеалістичне сприйняття життя, а естетичною- настанова на індивідуальну самобутність митця.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать