Освілення природних сил і стихій у ліриці Федеріко Гарсіа Лорки

При згадці імені поета Федеріко Гарсіа Лорки в уяві постає так любовно змальована ним Іспанія з її оливовими гаями, садами, що золотяться достиглими помаранчами, то залита гарячим південним сонцем, то оповита таємничим серпанком місячного сяйва.

Світ, змальований Норкою, вражає сміливістю метафоричного перетворення.Їм поет стверджував: «Я щиро дивуюсь, коли стверджують, що образи, якими і є мої твори, – витвір моєї творчої зухвалості, поетичної сміливості. Ні, усі лінії точні у найдрібніших деталях і здаються незвичними лише тому, що не таке буває у нашому житті ,нехитре вміння бачити і чути…». Завдяки цьому «нехитрому вмінню бачити і чути» природа у Лорки завжди шина, олюднена. У вірші «Милоданка й вітер» розбуджений грою Милоданки «на Міоші-тамбурині» «схопився вітер, ленель незборимий» і погнався за дівчиною:

Вітрюган жене за нею із мечем полум’янистим.
Охоплена страхом навколишня природа поводиться, немов перелякані люди:

Море хмуриться прибоєм, блякнуть злякані маслини, квилять флейти темноти, бамка гонг гірського снігу.
А коли Милоданці вдалося втекти, то лютий вітер став рвати зубами черепицю на даху. У «Газелі про темну смерть» яблука здатні засинати, трави – мордувати, місяць – поратися. Ліричний герой цього твору бажає заснути так,як засинають яблука, і спати десь далеко від цвинтарного гамору. Він не хоче знати, що мертвих мордують трави і місяць із гадючим ротом, що порається перед світом. У «Касиді про сон під зорями» людина і навколишній світ нероздільні:

Дівча прикинулось жасминовим биком,
а бик – то присмерк, що реве багряно.
Дівча, вода, небо перетікають одне в одного:
Коли ж бо небо – слон здоровий,
а той жасмин – вода без крові, а те дівча
то квітка ночі росяна на темному безмежному помості.
Природні явища у Лорки, немов добрі друзі, відчувають стан людей:

Знов бариться ніч, знов бариться день,
щоб за мною ти померла, за тобою я помер.
(«Газела про одчайдушну любов»)
А якою зримою постає перед читачем уособлена «в хвилях захолола» тиша «клонить чоло до самого долу» у вірші «Тиша»:

Слухай, сину, тишу, в хвилях захололу,
по ній ковзаються луни, по ній котяться долини,
вона ж клонить чоло до самого долу.
За всіма яскравими образами природи, створеними Лоркою, криється безсмертна любов поета як до рідної Іспанії, так і до всього світу. Сам поет заявляв, оспівую Іспанію і відчуваю її всіма фібрами душі, але насамперед я належу наму світові і є братом усіх людей». І тому його поезія, яка будить думку, виникла у читача співпричетність, хвилює і залучає до процесу творчості, сягнула дале за межі батьківщини митця.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать