Проблема людської гідності в романі Чарльза Діккенса «Домбі та син»

Шкільний твір. Видатний англійський письменник Чарльз Діккенс у своїх творах наголошував на тому, що кожна людина неодмінно повинна мати почуття власної гідності. Саме людська гідність дає кожному з нас усвідомлення своєї особистості, потрібності людям. Це гордість за власні благородні вчинки, правдивість та чесність, вміння протистояти безчестю та аморальності. У своєму романі «Домбі та син» автор розмірковує про людську гідність, про те, як вона випробовується в різних життєвих ситуаціях. Малюючи свого героя на початку роману, Чарльз Діккенс підкреслює, що містер Домбі «мав занадто суворий і пихатий вигляд». Ця бундючність не має нічого спільного зі справді людською гідністю, тим паче, що до своєї дружини він ставится холодно, а дочку Флоренс зневажає, бо, як дівчинка, вона не зможе сприяти розвитку фірми «Домбі та син». Нарешті народжується довгоочікуваний спадкоємець Поль. Його мати після пологів помирає. Містер Домбі радіє, що в нього нарешті з’явився син, бо тільки він міг виконати «своє призначення», адже «земля була створена для Домбі і сина». Містер Домбі не прагнув до людей, бо зневажав їх, залишаючись самотнім. Дружбу, любов та інші людські цінності він замінив для себе грішми. Але хіба в цьому є хоч крапля справжньої людської гідності? Звичайно, що ні, це душевна черствість, егоїзм, жорстоке недовір’я до людей, прагнення бути вищим за них, володарювати над ними.



Любов власника не менш страшна, аніж його ненависть. На свого сина містер Домбі дивиться з точки зору його майбутньої участі у фірмі. Маленький Поль, добра і щира дитина, не знає батьківського тепла, тихої сердечної розмови. Виховуючи Поля «гідним» його фірми, містер Домбі добирає «вихователями» людей, схожих на себе, таких же невблаганних, бундючних, як і він. Не усвідомлюючи, що робить, він мимоволі стає катом власної дитини, котру любить. Ним володіє лише «нескінченна недовіра до кожного, хто може стати між ним і сином, гордовитий острах зустріти суперника».

Спотворений сухим безсердечним вихованням, Поль помирає. Його сестрі Флоренс, тільки через те що вона була знехтувана, не визнана батьком, пощастило зберегти свою чуйність, доброту і зрештою завоювати серце неприступного старого.

Нагороджена всіма чеснотами, вона є ідеальною дівчиною, а згодом стає хорошою дружиною і матір’ю. Цим напівромантичним образом Діккенс пропагує доброчинність, любов і доброзичливість до людей.



Автор показує, як цілковита поглиненість ідеєю власності призводить до повного відчуження Домбі від усього людського, від усіх близьких для нього людей, штовхає його в обійми потворного негідника Каркера. Гордість змушує Домбі одружитися на прекрасній Едіт, яка його ненавидить, гордість підказує йому не помічати лагідного кохання Фло-ренс. У кінці роману суворий власник втрачає все: і фірму, якою так пишався; і дім, який був його гордістю; і дружину, яка втекла з його службовцем; і діаманти, які були сімейною реліквією. Але замість цього містер Домбі отримує люблячу дочку з онуком, виховання якого стає для нього радістю, має сім’ю, яка турбується про нього, якій він потрібен. Найсуттєвішою в романі є сцена примирення батька з Флоренс, де він цілує її і каже: «О Боже, прости мене, бо прощення мені найпотрібніше».



Отже, Чарльз Діккенс у своєму романі висловлює надію на перемогу кращих людських якостей в людині. Він вірить, що, коли людина вміє протистояти безчестю, аморальності, коли вона переконана у своїй доброчинності, коли вона усвідомлює свою потрібність людям, життя її стає насиченим, цікавим, повновартісним.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать