Краса та сила поезiї Гiйома Аполлiнера

Гiйом Аполлiнер (1880-1918), напiвполяк i напiвiталiєць, став одним з найяскравiших поетiв Францiї. Аполлiнер – це його псевдонiм, а утворив вiн його сам вiд одного зi своїх п’яти iмен: Гiйом Альбер Володимир Олександр Аполлiнарiй; прiзвище ж насправдi було Костровицький.
Аполлiнер став теоретиком сюрреалiзму, напряму в лiтературi, i цей термiн належить саме йому, що означає “надреалiзм”. Гiйом закликав поетiв бути Iкарами, провiдниками суспiльства, йти попереду нього. Поет, вважав вiн, мусить боротися зi старими поетичними штампами, творити несподiване, експериментувати. Як теоретик лiтератури вiн написав книжку “Нова свiдомiсть i поети” (1918 р.). Вiн писав: “Коли людина захотiла вiдтворити ходьбу, вона винайшла колесо, яке зовсiм не схоже на ногу, тобто вона вчинила по-сюрреалiстському, сама того не розумiючи”.
Гiйом Аполлiнер брав участь у першiй свiтовiй вiйнi, дiстав багато тяжких поранень i, ледве поправившись, не змiг перенести “iспанки”, яка вирувала тодi у Францiї, помер 1918 року. Як поет-лiрик вiн залишив декiлька збiрок своїх вiршiв.
“Надреальнiсть” поезiї Аполлiнера виявляється в сюжетах, образах, самiй будовi вiршiв. Через здоровi образи вiн прагне розкрити внутрiшнiй свiт, почуття. Цi образи нiби нанизуються один на одний, все, що бачить поет, пiдкоряється його внутрiшньому ритму, а реальнiсть стає зовсiм iншою “новою реальнiстю”, або “надреальнiстю”:

Йдуть вiвцi йде снiжок лапатий
Чи то срiбло чи то руно
Йдуть по вулицi солдати
Чом не дано так як давно
Менi це змiнне серце мати.
“Марiя”

Цi рядки вiдображають реальнi картини, але висвiтленi через сприйняття героя, почуття якого змiнюють реальнiсть i створюють свою “надреальнiсть”. У “надреальностi” все: снiг, солдати, свiтло – все тужить за коханою.
Аполлiнер не використовує жодного роздiлового знака. Це створює уявлення про плин дiйсностi, над якою герой вiрша нiби летить у просторi i часi, i неможливо видiлити щось головне, а щось другорядне. Бо головне – реальнiсть його душi, яка впливає на все, що бачить вiн у своєму зльотi.
“Реальнiсть душi” має свої “пам’ятники”, свої “пейзажi”, i вони стають фактом iснування “надреальностi”, що створює поет. Тому у вiршi рiвноправно iснують i образи мистецтва, i цитати з iнших лiтературних творiв, i безпосереднi враження вiд свiту:

Печальних радощiв зазнать менi далося
Я вiрний зрадницi нелюблений люблю
О серце в городощах я рiвен королю
Що згордувала ним красуня злотокоса.

Аполлiнер був добре обiзнаний у класичнiй лiтературi, вiн використовує її скарб для створення своєї “надреальностi”. Його ремiнiсценцiї, звертання до лiтературної спадщини мають глибокий змiст, приверта ють читача до довiчного, але роблять його напрочуд новим i свiтлим.
Гiйом Аполлiнер заклав пiдвалини нового “сюрреалiстичного мистецт ва”. В його творах реальнiсть зображується у своєрiдному синтезi, нерозривному зв’язку i взаємовпливу внутрiшнього свiту людини i реальностi.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать