Життя індіанського народу (за поемою Г. Лонгфелло «Пісня про Гайавату»)

Генрі Лонгфелло не один рік вивчав життя індіанців, їхні самобутні звичаї, традиції, міфологічні уявлення про побудову світу. Поступово у відомого американського поета-романтика виник задум створити поему, яка розповіла б про цей талановитий народ. Лонгфелло написав «Пісню про Гайавату». У центрі твору — людина «дивного походження», божий посланець, який мав навчити американських індіанців займатися мирними ремеслами, допомогти розчистити річки, ліси, рибальські місця. А ще — припинити ворожнечу, війни в ім’я мирної праці на щедрій землі, якої вистачить усім, аби тільки люди зуміли розумно влаштувати своє життя. У різних індіанських племен він був відомий під різними іменами. Найбільш поширене — Гайавата, що означає — пророк, учитель. Саме Гайавата навчив свій народ мальованому письму. Він здійснив чимало подвигів: переміг царя риб — величезного осетра Міше-Наму й злого чаклуна Меджисогвона, який насилав на людей хвороби й лихоманки. Навчив народи вирощувати маїс. Якось Гайавата побував у країні Дакотів. Там йому сподобалися гострі, як голки, наконечники з халцедону, кременя та яшми, що виточив старий дакот. Там зустрів Гайавата своє кохання, ніжну та лагідну Міннегагу.

…Прудконога, наче річка,
І примхлива, наче бризки
Водоспадів…

Минуло багато безтурботних років. Але набгали тяжкі часи: люта зима сповила землю глибоким снігом, морози скували ріки й озера, до вігвамів підкрався голод. Гайавата теж не зміг знайти їжі, аби врятувати кохану дружину. Сидячи біля її холодного тіла, він подумки перебирав щасливі дні, які прожили вони разом. Якось до поселення підплив човен із білими людьми. Гайавата привітно зустрів їх, запросив до свого вігваму й щедро пригостив. Після урочистостей і келихів господарі й гості викурили люльку згоди та присягнули на вічну дружбу. Зрозумівши, що створення Ліги п’яти племен є вінцем його дій на землі, Гайавата звертається до народів з промовою, сповненою мудрих порад. Він наголошує, що йому час «здійнятися» у небеса. Гайавата вийшов на берег і сів у чарівний човен, який почав підніматися вище й вище, поки зовсім не зник. Своїм твором Генрі Лонгфелло доводить, що земля — наша спільна колиска. Що ми повинні оберігати, шанувати матінку-природу, примножувати її скарби і жити з нею в злагоді.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать