Стара Англія крізь зменшувальне скло (За романом Д. Свіфта “Подорож Гулівера”)

Великий англійський сатирик Джонатан Свіфт прожив довге, насичене подіями життя. Жителі Ірландії ставилися до нього з повагою і вважали його своїм захисником. Саме тісне спілкування з бідними ремісниками і сільськими жителями дало письменникові можливість зрозуміти, що народ є творцем історії.

У відомому романі “Подорож Гулівера” Джонатан Свіфт у вигляді казки, але гостро, Сатиричність описав життя, яка його оточувала. “Подорож Гулівера” – це розповідь про сучасну для письменника Англії в алегоричній формі. Свіфт відкрито показав, якими насправді є король, парламент, мораль і звички представників вищого суспільства. Сучасники побачили в описі вигаданої країни Ліліпути безліч тонких натяків на англійську громадськість початку XVIII століття. Наприклад, читачі легко вгадували у війні між ліліпутів і Блефуску напружені відносини між Англією і Францією, в ліліпутском імператорі – короля Георга I, а також багатьох відомих діячів Англії того часу.

Свіфт вигадав маленьку країну, щоб легше було показати недосконалість державних устоїв Англії. Свіфт як письменник-просвітитель заявляє, що сучасна йому Англія – далека від ідеалу держави. Він зробив смішним ліліпутского імператора з його претензіями на світове панування. Крізь фізичну уменипенность цих людців гостріше проступають їх жорстокість, підступність і сите достаток собою. Ці риси характеру цілком відповідають імператорам і міністрам. Наприклад, на високі посади в Ліліпути призначаються ті претенденти, які виграють у змаганнях танців на канаті, а не ті, хто чесний, доблесті і честолюбний. Автор дуже вміло порівнює ліліпутскую політичну партію з лідерами англійської партії. Політики розрізняються між собою лише висотою каблуків, зате ведуть жарку боротьбу один з одним. Ще одна пародія присутній у цій частині “Подорожі Гуллівера” – висміювання протестантської і католицької церков. Вони уподібнюються сектам, які сперечаються, з якого боку розбивати яйце.

Гулівер, потрапивши в ліліпутів, відразу ж капітулює: не чинить опір, дозволяє закувати себе в ланцюзі, розмовляє ввічливо, схиляє голову перед імператором. Але будь-яка влада не є справедливою. Гуллівера звинувачують у зраді, і ліліпутское правосуддя виносить вирок – засліпити Людини-Гору. Гулівер вдається втекти. Свіфт підкреслює, що людина, яка підкорився обставинам, перетворюється на духовного ліліпута. Це стосується навіть обдарованих людей. До кінця подорожі Гулівер приходить до висновку, що герої людства – це ті, хто бореться з тиранією: “З найбільшим задоволенням я зупиняв погляд на людях, які знищували тиранів і узурпаторів, і на тих, хто звільняв пригноблений і обманутий народ”.

Ніхто так суворо, як Свіфт, не критикував пороки тих, хто править світом. Але письменник не бачив тієї сили, яка могла б подолати тягу до зла і насильства. Великий сатирик бачив зубожіння рідної Ірландії і вірив в простій народ, в його розум, чесність, енергію. У сучасній Ірландії все відбувається “не за Свіфт”, але це вже інша історія.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать