Рецензія на розповідь В. Токарєвої «Римські канікули»

Вікторія Токарєва народилася в Ленінграді. Закінчила Ленінградське училище по класу фортепіано. Потім переїхала до Москви, де навчалася в Державному інституті кінематографії на сценарному факультеті. Автор багатьох книг: “Про те, чого не було”, “Літаючі камені”, “Корида” та інші.

“У Вікторії Токарєвої немає поганих розповідей. У неї є тільки хороші, дуже хороші і блискучі … “- так писав Юрій Нагібін про її першій книжці.

Друкувалася Токарєва рідко – раз на п’ять років. Під час “застою” багато працювала в кіно.

Настав 1984 рік. Прийшов Горбачов, і почалася перебудова. Хто був ніким, той став усім, і навпаки. Письменники втрачають свій соціальний статус. “Літературні генерали розводять на дачах огірки, а їхні дружини продають їх на місцевому базарчику. Літературний ринок заповнюють другорядні детективи та перекази мильних опер. Здавалося б, нікому не потрібна Токарєва. Але ні. Її, як і раніше друкують, видають – тепер уже в усьому світі. Тепер по три книги на рік. Виявляється, гумор і доброта потрібні всім і у всі часи.

Читати Токарєву я почала давно, але відчувати (а саме це дуже важливо), напевно, нещодавно, адже тема її творів – життя.

Великий інтерес, на мій погляд, представляє розповідь “Римські канікули”, але аж ніяк не тому, що це єдине гідне уваги і обговорення творіння Токарєвої. Головна героїня цієї розповіді – сама Вікторія Токарєва (що вже дуже цікаво), а римські канікули – дійсний епізод її життя. Сюжет цілком простий, але в той же час він казковий. Одного разу в будинку Вікторії лунає міжміський телефонний дзвінок, і адвокат знаменитого Федеріко Фелліні запрошує її від імені великого режисера в Рим … Здавалося б, цікаво, так, в загальному, немає нічого осо бенного (що в житті не трапляється!). Найцікавіше не це. Вікторія Токарєва не була б Вікторією Токарєвої, якщо б не показала характер Людини, кожної людини, яка є в оповіданні. Я думаю, влучно, коротко, лише кількома словами (стислість – сестра таланту) показати всю людську суть – головне покликання Токарєвої. Вона може охарактеризувати людину по дрібних деталей зовнішності і манері розмови. Ось хоча б один епізод, що підтверджує це. Через місяць після дзвінка Вікторія відправилася на дачу, де відбувалося знаменна подія – будувався паркан. Будівництвом займалися два шабашника: Гоша і Льоша. “В обох на руці татуювання: дівчина з хвилястим волоссям. У Гоші – в повний зріст, без купальника. А у Льоші – тільки портрет, крупний план. Льоша взагалі більш романтичний, всі називає зменшувально: “гроші”, “горілочка”.

А яке у Токарєвої почуття гумору! Згадаймо дзвінок. Так от, Вікторія підняла трубку. Чоловічий голос привітався по-французьки. Це було до речі, тому що французький вона вчила у школі: “могла привітатися, попрощатися, сказати” я тебе люблю “і порахувати до п’яти”. Вікторії і адвокатові доводилося долати мовні перешкоди, тому вони майже подружилися.

Багато хто з нас могли б подумати в такій ситуації: “Жах! Адже це адвокат самого Фелліні, а я не можу ні слова сказати “. Однак Токарєва бачить світлу сторону, добро. Вона невиправний оптиміст. І це ще не раз з’явиться в оповіданні.

Отже, головне сталося. Вікторія в Римі, незважаючи на те що квиток їй вдалося отримати в самий останній момент в іноземній комісії. Фелліні запросив Вікторію, тому що збирався робити фільм про Росію. Одна талановита видавець порадив йому запросити Токарєву. Скажете, що це збіг, випадковість? Може бути. “Але випадковості – це мова Бога.”, – Говорить Токарєва.

Розповідь був написаний як раз за часів початку перебудови. У “Римських канікулах” відбилися прикмети часу. Крім ставлення до Людині в оповіданні яскраво відображена громадянська позиція письменника, її ставлення до Батьківщини.

Італія. Рим. Вікторія насолоджується красою і життям вільних людей, а в думках і душі – біль за свою країну, за співвітчизників. Адже у нас не так. Але нічого. Рано чи пізно і у нас все буде добре. Так вона і говорить Фелліні при зустрічі. Ось він, оптимізм. Таке життя, яку багато хто сприймає як випробування, Токарєва сприймає як благо.

Вийшло так, що нічого поганого про Вікторії Токарєвої я так і не сказала. Хоча є, по-моєму, одна трудність: про твори Токарєвої дуже важко писати і говорити, адже тут головне – інтуїція. “У творчості важлива інтуїція”, – пише сама Токарєва. Важливі асоціації. У “Римських канікулах” є “маленькі відступу” – це асоціації Вікторії Токарєвої з якоюсь конкретною ситуацією. Це допомагає дізнатися про неї ще більше.

Для Токарєвої дуже важливі люди і стосунки людей, а це часом дуже важко описати словами.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать