Патріотична лірика Пушкіна

Чи не центральне місце у творчості Пушкіна займає патріотична тема. Батьківщина для поета – це не тільки його рідні, друзі, знайомі; батьківщина – це весь російський народ. З самого раннього дитинства Пушкіну були знайомі тяготи простої людини, його пригноблене, безправне становище. Цьому сприяли і розповіді няні, Орина Родіонівна, і довгий проведення часу з дворовим “дядьком” Микитою Тимофійовичем Козловим, і спостереження за життям дворової челяді. Саме завдяки їм маленький Олександр пізнав красу російської простонародної світу. Перейнявшись цим світом, занурившись у нього з головою, Пушкін, як ніхто інший, зміг оспівати у своїх віршах життя рідної країни, показав невичерпні духовні багатства російського народу, його красу і самобутність.Розділяючи погляди передових людей свого часу, Пушкін дуже тонко і безпомилково відобразив у своїх віршах їхні думки та почуття, їх прагнення і надії. Завдяки майстерності художника, ми без праці уявляємо собі характерні риси російської дійсності того часу.

З глибокою повагою і симпатією ставився поет до всіх націй своєї країни. Перед лицем його музи всі народи були рівні. Разом з тим поет дуже тонко помічало особливості і своєрідність характеру кожного народу, його самобутність. Те, що всі народи – брати і повинні жити у злагоді переконувало автора і те, як дружно вони виступили на захист Вітчизни у 1812 році. Взагалі ця війна, нав’язана народам Росії Наполеоном, дозволила поетові ще глибше перейнятися любов’ю до своїх співвітчизників. Як хотілося йому, тоді ще підлітку, стати в шеренги захисників, щоб не словом, а ділом довести свою відданість Батьківщині. Згадуючи потім ці військові дні, поет напише:


Ви пам’ятаєте: текла за раттю рать,

Зі старшими братами ми прощалися

І в затінок наук з досадою поверталися,

Заздрячи тому, хто вмирати

Йшов повз нас …


Війна, що відняла стільки життів, нарешті закінчилася перемогою. Радість поета була безмежна. Рядки, що прославляли мужність і відвагу російських людей, самі, здавалося, виливалися на папір. А як пишається поет своєї Москвою, поневолити яку так прагнув Наполеон:


Даремно чекав Наполеон,

Останнім щастям упоєний,

Москви Навколішки

З ключами старого Кремля:

Ні, не пішла Москва моя

До нього з повинною головою.

Не свято, не прийомний дар,

Вона готувала пожежа

Нетерпляче героєві.


Пишаючись співвітчизниками, оспівуючи подвиги простих російських солдатів, яким до війни, та й після неї, доводилося відчувати голод, злидні і приниження, Пушкін одночасно з цим висміював показної “патріотизм” дворян, тих, хто в мирний час не відчував жодних фізичних незручностей. Їхня любов до Батьківщини була далека від справжньої, зате як спритно вміли вони виставляти напоказ при кожному зручному разі свою “любов”. “Хто висипав з табакерки французький тютюн і став нюхати російська; хто спалив десяток французьких брошурок, хто відмовився від Лафіт і взявся за кислі щі”, – писав про них Пушкін.

Патріотизм Пушкіна і в тому, що він упродовж всього свого життя виступав захисником пригноблених і докоряти “панства дикого”. Як справжній патріот, поет хотів бачити свою батьківщину вольній, її народ щасливим. У своїх віршах Пушкін закликав усіх, кому не байдужа доля Росії, на служіння їй:

Пока свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!


Дуже часто поет звертався у своїй творчості до героїчного минулого своєї батьківщини. Він не заперечував значущості прогресивної діяльності царя, але разом з тим відзначав в діях Петра I грубість і самовладно людини, звиклої писати свої укази “батогом”.

Щастя батьківщини Пушкін бачив у свободі російського народу. Тому й усі свою творчість він направив на досягнення цієї мети. Вірно служачи все життя народу, поет не помилився, коли сказав:


І довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в мій жорстокий вік прославив я свободу

І милість до занепалим закликав.


І російський народ оцінив діяльність свого заступника. Скільки років минуло, а нащадки не перестають виражати свою подяку великому співакові за його геніальне творчість, за його невичерпну любов до Росії. А. С. Пушкін – гордість російського народу, і вже тепер можна з упевненістю сказати: доки буде існувати планета Земля, “народна стежка” до цього великому російському генію ніколи не заросте.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать