Кавказ в ліриці О. С. Пушкіна і М. Ю. Лермонтова

Багатьох російських письменників манив Кавказ, таємничий край, “де люди вільні, як орли”. Кавказ називали “Теплої Сибіром”, туди в діючу армію засилали неугодних. На Кавказ їхали і молоді люди у жадобі побувати в “справжнє діло”, туди прагнули і як в екзотичну країну чудес. З 1817 Росія вела боротьбу з розрізненими гірські племенами, які об’єдналися в боротьбі за свободу під прапорами Шаміля. Брали участь у цій війні і інші офіцери М. Лермонтов і Л. Толстой, але не війну оспівали вони у своїх кавказьких творіннях, а прекрасну, сувору, дику красу гір, колоритну життя горян, чарівну красу горянок, легенди і сказання аулів.

У свій час Бєлінський відзначав, що Кавказ став для росіян “заповітної країною волі і невичерпної поезії” з легкої руки О. С. Пушкіна. У його вірші “Обвал” з надзвичайною силою і поетичністю зображена могутня і дика природа:

Дроблячись про похмурі скелі,

Шумлять і піняться вали,

І з мене кричать орли,

І нарікає бір,

І блищать серед хвилястої імли

Вершини гір.

Своєму другу Н. Раєвському Пушкін присвятив поему “Кавказький бранець”. Захоплюючись красою Кавказу, він писав: “Забуду чи його кременисті вершини, Гримучий ключі, зів’ялі рівнини …”. У цій романтичній поемі протиставлені розчароване “дитя цивілізації” – російський, “європеєць” і …, дитя природи, “діва гір”, що живе природного життям, втілення любові та самопожертви. Поема Пушкіна відкриває тему трагічного протистояння Росії і Кавказу, тему, яка, вочевидь, ніколи не буде вичерпана.

Мотив любові до Кавказу проходить і через усю творчість М. Ю. Лермонтова, якого свого часу вразила поема “Кавказький бранець”. Не дивно, що деякі риси (горде самотність, таємничість, палка пристрасть) об’єднують героїв пушкінської поеми і героїв Лермонтова:

І холод блиск його очей … … Почуття, пристрасті, В очах навіки догори, таяться, як в печері лев, Глибоко в серці …

Кавказ для Лермонтова пов’язаний зі спогадами його дитинства, романтичним світовідчуттям, тугою за незвичайним, потребою у величному. З юнацьких років він марив Кавказом, буваючи там, він слухав розповіді про країну, записував народні пісні. Поема “Утікач”, наприклад, виросла з черкеської народної пісні. Поему цю слід було б читати всім, хто в різні роки брав рішення про приборканні непокірних гірських народів. Ні для Черкеса більшої ганьби, ніж боягузтво на полі бою і невміння помститися. З презирством відвернувся від втікача й вмираючий друг, і кохана, і навіть мати. І коли на ранок “удар кинджала присік нещасного ганьба”, мати його лише “Чуже відвернула погляд”.

Лермонтов славить Кавказ і вустами свого героя Мцирі, що вважає за краще життя в неволі три дні життя на волі.

Сияньем блакитного дня

Упьюся я в останній раз.

Звідти видно і Кавказ!

Бути може, він з своїх висот

Привіт прощальний мені пришле …

Блукали в пустелі світу сумний Демон знаходить край, гідний його долі і пристрасті:

Прекрасний ти, суворий край свободи!

І ви, престоли вічні природи.

Нарешті, сам поет у вірші “Кавказ” вигукує:

Як солодку пісню вітчизни моєї

Люблю я Кавказ!

Як би передбачаючи сучасну трагедію російсько-кавказьких відносин, А. С. Пушкін писав:

Кавказу горді сини,

Билися, гинули ви жахливо,

Але не врятувала вас наша кров …

А Лермонтов, наче на продовження цього життя, філософськи зауважує:

І з сумом таємницею і серцевої

Я думав: “Жалюгідний людина …

Чого він хоче? … Небо ясно.

Під небом багато місця всім;

Але безперестанку і марно

Один ворогує він – навіщо?


(“Валерик”)

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать