Проблеми екології в сучасній літературі (за романом Ч. Айтматова «Плаха»)

Все менше навколишньої природи,

Все більше навколишнього середовища!

Р. Різдвяний

Тяжке становище екологічного середовища давно є однією їх найактуальніших тем сучасних письменників. Ч. Айтматов у своєму знаменитому романі “Плаха” теж звертається до цієї проблеми. Цей роман – заклик одуматися,

усвідомити свою відповідальність за все, що безтурботно зруйновано людиною в природі. Примітно, що проблеми екології письменник розглядає в романі нерозривно з проблемами руйнування людської особистості.

Роман починається з опису життя вовчої сім’ї, яка гармонійно мешкає в своїх угіддях, поки не з’являється людина, що порушує спокій природи. Він безглуздо і грубо знищує все на своєму шляху. Стає не по собі, коли читаєш про варварську облаву на сайгаків. Приводом для прояву такої жорстокості послужило всього лише утруднення з планом мясосдачі. “Залучення до плановий оборот нерозкритими резервів” вилилося в страшну трагедію: “… по степу, по білій сніговій пороші котилася суцільна чорна річка дикого жаху”. Це побиття сайгаків читач бачить очима вовчиці Акбар: “Страх досяг таких апокаліптичних розмірів, що вовчицю Акбар, оглухлий від пострілів, здавалося, що весь світ оглух і онімів, що скрізь запанував хаос і саме сонце … теж метається і шукає порятунку і що навіть вертольоти раптом оніміли і вже без гуркоту і свисту беззвучно кружляють над відходила в безодню степом, подібно гігантським безмовним шуліки … “У цій бійні гинуть вовченята Акбар. На цьому нещастя Акбар не скінчилися: ще п’ять вовченят гинуть під час пожежі, яка спеціально влаштували люди, щоб легше було добувати дорога сировина: “Заради цього можна випатрати земну кулю, як гарбуз”. Так кажуть люди, не підозрюючи, що природа за все помститься раніше, ніж вони припускають. У природи на відміну від людей є тільки одне несправедливе дію: вона, помстившись людям за розор, не розбирає, винен ти чи ні перед нею. Але природа все ж позбавлена безглуздої жорстокості. Вовчиця, залишившись одна з вини людини, все ж таки тягнеться до людей. Свою невитрачену материнську ніжність вона хоче перенести на людське дитинча. Це обернулося трагедією, але на цей раз і для людей. Але Акбара не винна у загибелі хлопчика. Це людина у своєму жорстокому пориві страху й ненависті до незрозумілої поведінки вовчиці стріляє в неї, але промахується і вбиває власного сина.

Вовчиця Акбара наділена письменником моральної пам’яттю. Вона не тільки втілює собою нещастя, що спіткало її рід, а й усвідомлює це нещастя як порушення морального закону. Поки людина не чіпав середу її проживання, вовчиця могла зустріти безпорадну людину один на один і відпустити його з миром. У нав’язаних їй людиною жорстоких обставин вона змушена вступити з ним у смертельну сутичку. Але гине не тільки Базарбай, який заслужив кару, а й невинна дитина. Особистої провини перед Акбаром у Бостона немає, але він несе відповідальність за Ба-зарбая, свого етичного антипода, і за варварство Кандарова, що погубив Моюнкуми. Хочу відзначити, що автор добре розуміє природу такої жорстокості людини в ставленні до навколишнього середовища. Це – елементарна жадібність, боротьба за власне благополуччя, виправдовуємо мало не державною необхідністю. І читач разом з Айтматовим розуміє, що, якщо вже бандитські дії вчиняються під прикриттям державних планів, значить, це явище загальне, а не приватна, і з ним треба боротися.

Я вважаю, що нам усім треба серйозно задуматися про те, якою стане природа нашого батьківщини в майбутньому. Хіба можна побажати нашим нащадкам життя на голій землі, без гаїв і солов’їних трелей?! Ось тому я абсолютно згоден з автором “Плахи”: екологія і моральність з’єднані однією лінією життя.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать