Людина і тоталітарна держава в повісті А. П. Платонова «Котлован»

Повість Андрія Платоновича Платонова “Котлован” поєднує в собі соціальну притчу, філософський гротеск, сатиру, лірику.

Письменник не дає жодної надії, що в далекому майбутньому на місці котловану виросте “місто-сад”, що хоч щось підніметься з цієї ями, яку безупинно риють герої. Котлован розширюється і, згідно з Директивою, розповзається по землі – спочатку вчетверо, а потім, завдяки адміністративному рішенням Пашкіна, в шість разів.

Будівельники “загальнопролетарського дому” будують своє майбутнє буквально на дитячих кістках.

Письменник створив нещадний гротеск, що свідчить про масове психозі загального послуху, божевільної жертовності і сліпоти, які оволоділи країною.

Головний герой Вощев є виразником авторської позиції. Серед фантастичних комуністичних керівників і омертвіле маси він задумався і гірко засумнівався в людській правоті справляли коло. Замислений “серед загального темпу праці”, Вощев не рухається відповідно до “генеральною лінією”, а шукає свою дорогу до істини. Вощев так і не знайшов істини. Дивлячись на вмираючу Настю, Вощев думає: “Навіщо йому тепер потрібен сенс життя і істина всесвітнього походження, якщо немає маленького вірного чоловіка, в якому істина була б радістю і рухом?” Платонов хоче з’ясувати, що ж саме могло рухати людьми, які продовжували рити яму з такою старанністю. Це нове рабство грунтується на ритуалах нової віри: релігії котловану у викладі Сталіна.

“Котлован” – драматична картина зламу часу. Вже на перших сторінках повісті звучать два слова, які визначали пафос часу: темп і план. Але поруч з ними виникають в повісті інші ключові слова, що вступають з першими в дуже непрості взаємини: сенс того, що відбувається і роздуми про загальне щастя.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать