Сюжет і герої одного з оповідань В. Шукшина (1)

Людина завжди була і буде самим

цікавим явищем для людини …

В. Бєлінський

Творчість В. М. Шукшина, прозаїка, кінодраматурга, режисера, актора, розвивалося за своїми глибоко індивідуальним законами. Шукшин відкривав можливості різних жанрів і видів мистецтва, їх тяжіння до єдності, блискуче реалізуючи цей синтез.

Колискою творчості В. Шукшина стала село. Пам’ять, міркування про життя вели його в село, тут він бачив найгостріші конфлікти, які спонукали до глибоких роздумів про життя. Він писав романи, сатиричні комедії, сценарії. Але, на мій погляд, найбільш повно талант В. Шукшина розкрився в жанрі короткого оповідання.

Герої Шукшина – сільські жителі. Найважливішою основою змалювання характерів став побут, повсякденність. Цікава деталь: герої Шукшина майже не показані в праці. Автор вважає, що побутова сфера життя сприяє більш глибокому розкриттю характеру людини.

В. Шукшин вивів новий тип героя. Його “чудики” своїм існуванням, вчинками спростовують вузькість і обмеженість звичайних уявлень про людину і життя. Це фантазери і мрійники. Причому мріють герої Шукшина про речі недосяжних: про винахід ліків від раку (“Митька Єрмолаєв”), визволившись світу від мікробів (“Мікроскоп”) і т. д.

Одним з найулюбленіших мною творів В. Шукшина є оповідання “Даєш серце”. Починається він з опису незвичайного випадку: “Днів за три до Нового року, глухий морозної вночі, в селі Миколаївці … гучно ахнули два постріли … І хтось крикнув:

– Даєш серці! “.

Ця майже детективна зав’язка призводить до несподіваного розвитку сюжету. Виявляється, що стріляв ветфельдшер Козулік, самий непомітна людина у Миколаївці, що з’явився тут півроку тому. І ось цей неговіркий мужик п’ятдесяти років, “повний і пухкий”, вискочив вночі з дому і “двічі садонув з рушниці в небо”.

Його вчинок спантеличив всіх, особливо дільничного міліціонера, який з неприхованим здивуванням дізнається, що нічний “салют” проведений на честь небувалої перемоги в медицині: в далекому Кейптауні була вперше здійснена пересадка людського серця.

В. Шукшин – блискучий майстер діалогу, тонко, через систему фраз, він вибудовує два світи: один, де панує обюрокраченное мислення, другий – світ чистого серця і щирого пориву.

Дільничний не розуміє, навіщо потрібно було палити в небо, порушуючи “громадський порядок трудящих”, якщо цей “патологічний випадок” стався не в рідній Миколаївці і не з найближчими родственнікамі’Козуліна: “Мало ще буде будь досягнень! Ви нам всіх громадян психопатами зробите “.

Однак кульмінація ще попереду. Дільничний, який не хоче зрозуміти Козуліна, задає останній і найголовніше питання: “А чого ви-то салютувати кинулися? Адже це не з вашої частини перемога-то – ви ж ветеринар. Чи не кобилі ж серце пересадили “. І раптом тихий Козулін спалахнув, весь напружився і закричав: “Не смійте так казати! “.

Як багато висловив Шукшин в пориві свого героя. Цей п’ятдесятилітній чоловік, що не викликає до себе жодного інтересу, напевно, в молодості мріяв про щось велике, хотів стати знаменитим хірургом, робити наукові відкриття, рятувати людей від смерті. Але це не збулося. Живе герой бурлакою, ні з ким дружби не водить, займається не тим, про що мріяв. Однак у цьому похмурому людину збереглися прагнення до високого і якийсь по-дитячому чистий захват перед небувалим, перед тим, про що і мріяти-то було неможливо. Тому й схопився вночі, і почав стріляти в небо. Нехай не він, а хтось інший зробив науковий подвиг. Хіба в цьому справа?

Образом Козуліна Шукшин спростовує обмеженість збіднених уявлень про людину і життя. Його герой, названий дільничним “шізей” і “контуженим”, виявляється духовно вище і тонше тих, хто покликаний вершити долі людей, хоч і в місцевому масштабі.

Фінал оповідання сумний: Козуліну легше погодитися з тим, що він “шізя”, чим пояснити свій вчинок. На жаль, в нашому житті немає місця високим поривів.

Однак розповідь, на мій погляд, все ж таки про те, що в житті людини завжди є місце для мрії, для високого натхнення, для розуміння краси вчинків і звершень. Цією вірою в людину, в глибину його душі пронизане все творчість Василя Макаровича Шукшина. Ця довіра до людини відчувається і в романі “Любавін”, і в гіркій історії Єгора Прокудіна (“Калина червона”), і в багатьох оповіданнях письменника, так рано пішов від нас.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать