Одержимий боєць комунізму і романтичний мрійник (образ Макара Нагульнова в романі «Піднята цілина»)

Незабутній образ Макара Нагульнова, відданої партії комуніста, одержимої ідеєю всесвітньої революції, створив Михайло Олександрович Шолохов в романі “Піднята цілина”. Макар – безмежно відданий партії людина, він різкий і поривчастий, дуже нетерплячий. Зараз і сьогодні він хоче домогтися загального щастя і благополуччя. Він люто ненавидить ворогів радянської влади, бачачи все зло в приватній власності. На слова Давидова про організацію колгоспу нагульних із захопленням відповідає: “Це – дуже вірна мисля: усіх зібрати в колгосп. Це буде принадність, а не життя! “Під час громадянської війни нагульних” рубав гадів нещадно “, був нагороджений орденом Червоного Прапора, і тепер колективізацію він сприйняв як новий заклик до бою. “Я зараз, дорогий товаришу, як у дні громадянської війни, – говорив він Давидову, – як на позиції. У землю треба заритися, а всіх залучити в колгосп “.

Нагульних – романтик, який мріє про світову революцію, він нагадує героя Світловська “Гренади”. Але в прагненні до світлої мрії Макар часом відривається від дійсності. На фразу Давидова, що за забій худоби не можна розстрілювати, Макар закричав: “занапастите ви, такі-то, світову революцію!” Нагульних не сумнівається в жодній своїй думки, ні на одну дію, часом робить грубі політичні помилки, шкодять справі колективізації. Виною тому не тільки його малограмотність, але і провокаційні дії ворогів. Він б’є Банник у відповідь на фразу того, що краще віддати насіннєвий хліб свиням, ніж засипати в громадський комору. Нагульних не може винести, коли чує образи і глузування на адресу того, що йому дорожче за життя. На жарт Банник над соціалізмом Макар грізно каже: “Ти жартуй, та знай міру! За соціалізм самий колір людей загинула, а ти, лайно собаче, над ним потішається? Вдалися одразу ж отседова, контра, а то ось дам тобі в душу, і попливеш на той світ “.

Але Макар вміє і визнавати свої помилки. Тепер нагульних сам закликає не гнатися за дутими відсотками колективізації, а зміцнювати колгосп, очищаючи його від ледарів і нероб.

У романі дано сцени, що показують Нагульнова в особистому житті. Він глибоко любить Лушків, хоча ховає своє почуття за аскетичної суворістю. “Адже я загострений на світову революцію, – говорить він Давидову .- Я її, любко, чекаю … А баба мені – тьху і більше нічого”. Він звільняє Лушків з-під арешту і дає можливість піти їй від відповідальності. У виправдання він говорить Разметнову: “Мовчи! Я її все-таки люблю, падлюки … “Останнім штрихом, що характеризує з цього боку Макара Нагульнова, є сцена прощання його з Лушків. “Макар, сходячи зі сходинок ганку, недбало кивнув їй на прощання, Лушків, проводжаючи його очима, зупинила на ньому довгий погляд, низько схилила в поклоні свою горду голову. Вити може, іншим представився їй за цю останню в їхньому житті зустріч завжди суворий і трошки відлюдний людина? Хто знає … ”

Загинув нагульних, як і жив, з розгону, необачно кинувшись на ворогів радянської влади. Скупий, але серцевої фразою Шолохов висловлює своє ставлення до героя: “… ось і відспівали донські солов’ї дорогим моєму серцю Давидову і Нагульнову, отшептала їм достигаючі пшениця, віддзвеніла по камінню безіменна річка, поточна звідкись з верхів’їв Грем’яче байраки … От і все” .

Можна погоджуватися або не погоджуватися з автором у його трактуванні героїв, але одного не можна – викреслювати минулого. Твардовський мав рацію, кажучи:


Хто ховає минуле рівнів,

Той навряд чи з майбутнім в ладу …

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать