Комедія А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» як політична комедія

Комедія А. С. Грибоєдова “Горе від розуму” – видатний твір російської класичної літератури. Створене в двадцяті роки XIX століття, воно знайшло широке визнання в сучасників, яким довелося ознайомитися з комедією в рукописі. Комедія залишилася актуальною і злободенною до цього дня. Драматург вклав в п’єсу всі кращі якості своєї душі: полум’яний патріотизм, любов до батьківщини, ненависть до застійної, відсталої життя, повагу до передового розуму, любов до російського народу. Грибоєдов реалістично показав московське дворянське суспільство першої чверті XIX століття і висміяв його пороки в “нижчому”, за класицистичних канонами, жанрі – комедії.

На протязі всього твору ми бачимо боротьбу і протистояння двох “століть” російського суспільства: “століття нинішнього” і “століття минулого”. Представником “століття минулого” у комедії є керуючий в казенному домі Павло Опанасович Фамусов, а також його оточення. Йому протистоїть Олександр Андрійович Чацький, передовий дворянин свого часу.

Представники двох епох російського життя по-різному ставляться до служби. Питання про ставлення до служби стояв ще з часів класицизму: класицисти вважали необхідної службу державі в особі освіченого монарха, а передова дворянська молодь ставила на перше місце служіння Батьківщині в широкому розумінні цього слова. У монолозі Фамусова “Ось те-то, всі ви зверхники …” Павло Опанасович ясно дає зрозуміти, що головне для нього – бути “вік при дворі”. Він із захопленням розповідає про свого дядька Максима Петровича, який “не як другий, і пив і їв інакше”, але “коли ж треба було подслужіться, і він згинався вперегіб”. Чацькому не зрозуміти захоплення Фамусова, для якого “що справа, що не справа”, звичай його такий – “підписано, так з плечей геть”. У Чацького ж зовсім інше ставлення до служби і своїм громадянським обов’язків:

Коли у справах – я від веселощів ховаюся,

Коли пустувати – дуріти,

А змішувати два ці ремесла

Є темрява мистецьке, я не з їх числа.

Зі слів Молчаліна, молодої людини, секретаря Фамусова, що живе в його будинку, ми дізнаємося, що Чацький мав з міністрами зв’язок в Петербурзі, “потім розрив”. Ймовірно, причиною розриву виявився принцип Чацького “служити справі, а не особам”. На раду Фамусова “піти послужити” герой відповідає: “Служити б радий, прислужувати нудно”.

Таким чином, Грибоєдов за допомогою свого героя висміює чінопо-штани, схиляння перед вищестоящими, бажання будь-що добитися чинів, нагород і почестей. Так, Фамусов запобігає перед Скалозуб, який “знаків темряву відмінності нахапав” і не “нині, завтра генерал”. Полковник Скалозуб, типовий аракчеєвський служака, мріє про генеральському чині, який дасть йому можливість безбідно існувати:

Так, щоб чини добути, є багато каналів …

Про них як справжній філософ я суджу:

Мені тільки б дісталося в генерали.

Молчалін пропонує Чацькому шукати заступництва у Тетяни Юріївни, адже “чиновні й посадові – все їй друзі і всі рідні”. Сам Молчалін бачить можливість отримати підвищення по службі, якщо залежати від інших. Цей милий, чемний, ввічливий (на перший погляд) людина грає з Софією Павлівною, дочкою Фамусова, злий жарт, представляючись закоханим, але робить це тільки заради можливості якнайшвидшого просування по службі і заради грошей свого покровителя:

І ось коханця я приймаю вигляд

У твого прохання дочки такої людини.

Таким чином, Грибоєдов викриває тих, хто підкоряється законам “століття минулого”, в якому “той славився, чия пущі гнулася шия”.

У суспільстві Фамусова процвітає низькопоклонство, кумівство, протекція. Вихований і виріс у будинку Фамусова, Чацький згадує, як його “для задумів якихось незрозумілих дитей возили на уклін”. Для Фамусова це ж є нормою. Отримавши запрошення на похорон Кузьми Петровича, “поважного камергера”, московський пан згадує про нього з неприхованим захопленням:

З ключем, і синові ключ вмів доставити;

Багатий, і на багатій був одружений;

Переженити дітей, онуків;

Помер; все про нього сумно згадують.

У своїй комедії Грибоєдов викриває й такий порок російської дійсності, як кріпосне право. У фамусовском суспільстві вважається природним розпоряджатися долями інших людей. У приклад можна привести стару Хлєстової, яка від нудьги взяла з собою до Фамусова “арапку-дівку та собачку”. Грибоєдов за допомогою свого резонера Чацького викриває жорстоких кріпосників, любителів мистецтва, у яких “актори тощі”, самі ж вони товсті, а за борги “Зефіри і Амури” часто все розпродаються поодинці. Герой розповідає і про “Нестора негідників знатних”, оточеному юрбою слуг, які старалися в “години вина і бійки” господаря і не раз рятували йому і честь, і життя; згодом же господар виміняв їх на “хорти три собаки”.

У будинку Фамусова особливе ставлення до книг:

Їй (Софії) “сну немає від французьких книг, а мені від росіян боляче спиться …”, – заявляє Фамусов.

Все зло, невігластво, безлад, які панують у суспільстві, Павло Опанасович відносить на рахунок книг: “Вже коли зло присікти: забрати всі книги б і спалити”. Головною бідою “століття нинішнього” в оточенні Фамусова вважають освіченість, що є причиною вільнодумства і вільнодумства. Скалозуб обурюється з приводу того, що його двоюрідний брат, якому “чин слідував”, раптом залишив службу, “в селі замкнувся, і книги став читати …” Княгиня Тугоуховская розповідає історію про Петербурзькому Педагогічному інституті, в якому “вправляються в розколи і безвір’я професори” . Саме у цих професорів навчався її рідня-князь Федір, який “чинів не хоче знати”, а вийшов “хоч зараз в аптеку, в підмайстер”.

У третій дії комедії Софія кидає фразу про божевілля Чацького. Ця новина блискавично підхоплюється гостями і розноситься з казковою швидкістю. Головну причину божевілля Чацького представники фамусовского суспільства бачать в його вільнодумства і вільнодумстві: Навчання – ось чума, вченість – ось причина, Що нині пущі, ніж коли, Божевільний розвелося людей, і справ, і думок.

Грибоєдов, малюючи бездіяльне проведення часу московських бар, їх закосніли, відданість традиціям і звичкам, боязнь всього нового, протиставляє їм утвореного Чацького з його “високими прагненнями душі”. Але герой не самотній. Він у своїх монологах виступає від імені всього покоління, вживаючи займенник “ми”.

Таким чином, Грибоєдов у своїй комедії “Лихо з розуму” викриває громадські вади московського панства першої чверті XIX століття: кріпосне право, чиношанування, протекцію і кумівство, схиляння перед іноземцями, боязнь всього нового. Перед нами в обличчях з’явилася вся російська життя, а персонажі комедії перетворилися на номінальні імена. Боротьба ж передового розуму з відсталих суспільством, втілена в образі Чацького, – це одвічна проблема. Заслуга Грибоєдова в тому, що він у своїй комедії зумів поставити питання, актуальні як для російської життя певної епохи, так і загальнолюдські.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать