Російська природа в ліриці А. С. Пушкіна

Дивовижний світ природи знаходить своє відображення у творчості кожного поета. Адже саме здатність людини відчувати навколишнє красу і гармонію життя і співвідносити з ними свої почуття і настрої роблять його поетом. О. С. Пушкін відкриває нам неповторну красу рідної природи, змушує побачити і глибоко відчути її, так як від цього багато в чому залежить моральний вигляд людини.

Читаючи чудові вірші поета, ми занурюється в незвичайний світ пушкінської лірики: здійснюємо подорож до моря, милуємося з висоти Кавказом, відпочиваємо в тихому сільському “пустинному куточку”, приводячи до ладу свої думки і почуття, або мчимо по зимовій дорозі, чуючи віддалений дзвін дзвіночка …

Природа в поезії Пушкіна оживає перед нами у всій своїй красі чарівною. У Пушкіна всі пори року прекрасні, але все-таки улюбленої деколи у нього була осінь. У ній поета особливо зворушує картина в’янення природа, сповнена смутку. До кращих творів Олександра Сергійовича про осінь відноситься однойменне вірш “Осінь”, в якому він найбільш яскраво і повно висловив своє ставлення до всіх порах року.

Сприйняття природи у Пушкіна нетрадиційно і незвично. Не можна не посміхнутися, коли читаєш рядки, присвячені льоту:

Ох, літо червоне! любив би я тебе,

Коли б не спека, та пил, та комарі, та мухи.

Ми бачимо, що поет не любить літо. Але і весна йому не до вподоби:

.. Я не люблю весни;

Нудна мені відлига; сморід, бруд – навесні я хворий;

Кров бродить; почуття, розум тугою обмежені.

Суворою зимою я більше задоволений,

Люблю її снігу; у присутності місяця

Як легкий біг саней з подругою швидкий і вільний …

І незважаючи на те, що весна завжди вважалася найпрекраснішої часом, все ж таки Пушкіну ближче осінь:

І з кожною восени я розцвітають знову;

Здоров’ю мою корисний російська холод;

До звичкам буття знову відчуваю любов:

Черги він злітає сон, черги він знаходить, голод;

Легко й радісно грає в серце кров,

Бажання киплять – л знову щасливий, молодий …

Поет порівнює цю пору року з нелюбом дитиною в сім’ї або з приреченою на смерть сухотний дівчиною:

Грає на обличчі ще багряний колір.

Вона жива ще сьогодні, завтра немає.

Ми бачимо, що тільки осінь здатна пробудити в Пушкіні поетичне натхнення, породити в його багатому творчому уяві рими, образи, звуки, мрії:

І думки в голові хвилюються в відвазі,

І рими легкі, назустріч їм біжать,

І пальці просяться до пера, перо до паперу,

Хвилина – і вірші вільно потечуть.

Картини зимової природи з дивовижним майстерністю малює поет у вірші “Зимовий вечір”. Пушкін передає нам особливий затишок теплого дому, і відчуття душевного комфорту ще більше посилюється спогадами про сам близьку людину далекого дитинства – няні Орина Родіонівна:

Буря мглою небо криє,

Вихори снігові крутячи;

Те, як звір, вона завиє,

Те заплаче, як дитя,

Те по покрівлі застарілої

Раптом соломою зашумить,

Те, як подорожній запізнілий,

До нас у віконце застукає.

Читаючи ці рядки, мимоволі уявляєш чудовий вечір – тихий і спокійний, незважаючи на те, що за вікном лютує хуртовина; камін, у якому жевріє вогонь, а також як би чуєш рядки улюблених казок і пісень, злітають з вуст дорогого серцю людини. Але природа неповторна у своїй мінливості. Сліди вчорашньої негоди зникають з настанням ранку (вірш “Зимовий ранок”):

Під блакитними небесами

Чудовими килимами,

Виблискуючи на сонці, сніг лежить,

Прозорий ліс один чорніє,

І ялина крізь іній зеленіє,

І річка під льодом блищить.

Пушкін також не забуває і про принадність морозної ночі. Це видно з наступних рядків:

Яка ноч’! Мороз тріскучий,

На небі жодної хмари;

Як шитий полог, синій звід

Майорить частими зірками.

Але все-таки ні одне з часів року не зачаровувало так Пушкіна, як осінь. Поет підкреслює багатство і різноманіття її фарб в період в’янення, які при цьому здаються ще більш прекраснішого:

Похмура пора! очей зачарування!

Приємна мені твоя прощальна краса –

Люблю я пишне природи в’янення,

У багрец і в золото одягнені лісу …

У віршах Пушкіна про природу помічаєш не тільки особливості сприйняття краси і відтінки смаків поета, але також і прояв таких моральних якостей, як волелюбність, гуманність, патріотизм. Доказом цього може служити вірш “Село”, в якому перед читачем постає неяскрава, але приваблива картина природи середньої смуги Росії. Цей чарівний сільський пейзаж викликає почуття любові до рідної землі і до тих, хто на цій землі живе і працює:

Я твій – люблю цей темний сад

З його прохолодою і квітами,

Цей луг, заставлений запашними скиртами,

Де світлі струмки в чагарниках шумлять …

Вся ця типово російська краса і спокій “пустельного куточка” змінюють ліричного героя, змушуючи його відмовитися від суєтного світу. У творі звучить гарячий заклик до свободи. Адже свобода – найцінніше, чим може володіти людина.

Отже, ми бачимо, що природа у О. С. Пушкіна – це чарівний світ, наповнений чарівними звуками, але крім цього, ще й могутня стихія життя, яка пробуджує в людині найкращі якості – патріотизм, волелюбність, милосердя, мудрість.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать