Що я відкрив для себе в давньокласичній східній поезії

(На прикладі творів Омара Хайяма та Нізамі Гянджеві)

Справжнім відкриттям для мене в цьому році стало знайомство з творами персидського вченого та віршописця Омара Хайяма й азербайджанського мислителя і поета Нізамі Гянджеві. Відкриттям, тому що в їх творчості відбивається особливий менталітет східних народів, особлива духовність, особлива атмосфера. Усе це незвично для нашої європеїзованої свідомості. Крім того, завжди приємно розширити свій світогляд, своє знання про світ.

«Схід — справа тонка»,— фраза, що добре запам’яталася нам по фільму «Біле сонце пустелі». Дійсно, тут, на Сході, цінують витонченний смак і тонку роботу, тонкий одяг і витончену мудрість. Саме поети — Фірдоусі та Навої, Сааді та Нізамі, Гафіз і Хайам — змогли у своїх творах визначити роль людини в навколишньому світі, оспівати силу розуму та почуттів. Їх лірика по-справжньому філософська, внутрішній зміст її спрямований від споглядання до мислі. Століттями шліфувалося уміння східних поетів у короткій, але точній фразі висловлювати глобальну за значущістю та переконливістю мисль.

Цікава постать Омара Хайяма (1048—1131). Ось яку яскраву характеристику йому дає його ж сучасник: «Хайям був мудрець, що глибоко знав філософію й особливо ж математику, у якій не було і немає йому рівних». Ці слова свідчать про різнобічність і талановитість ученого та поета. Омар Хайям був дуже життєлюбною і діяльною людиною. Він багато подорожує: Багдад, Нішапур, Дамаск… Він зустрічається з різними людьми, і ці зустрічі сприяють його розумінню добра і зла, жорстокості і милосердя. Зі спостережень за життям народжувалися поетичні рядки, датувати які ХI—ХII століттями іноді просто відмовляється свідомість — так сучасно вони звучать:

Для друга гідного душа на все готова:

І в ноги вклониться, не вимовивши й слова.

Дізнатися хочеш ти, чи є на світі пекло?

Є пекло: з підлою людиною розмова. Певного простору і часу для людей — немає. Вони ладні догоджати тільки тому, хто вище їх за посадою, за чином, за родинними зв’язками. Такі люди завжди викликали зневагу, але поки є ті, яким лестять приниження та плазування підлеглих, будуть і такі, хто готовий принижуватися і плазувати.

Омар Хайям писав у жанрі рубаї — однієї з класичних форм східної поезії. У чотиривірші римуються 1, 2 і 4 рядки, іноді й усі чотири. Вони мають однакову кількість складів і пронизані єдиним музичним ритмом:

Всі таємниці пильно зберігай,

Щоб не дізнався нелюд і шахрай.

І зваж: як з іншими ти поведешся,

Того від інших і собі чекай.

Самотність… У цьому є своя драма. Однак є самотність вищої проби, коли людина, не бажає уподібнюватися до тих, яким за їх моральними якостями можна відмовити у званні людини. І ця самотність викликає повагу. Тільки мужня, горда і незалежна людина здатна не опуститися до рівня юрми ціною добровільного самовідчуження від неї. В унісон цим рядкам Хайяма звучать рядки сучасного російського поета, який нині мешкає в Ізраїлі, Ігора Губермана:

Когда кругом кишит бездарность,

кладя на жизнь свое клише,

в изгойстве скрыта элитарность,

Весьма полезная душе. Інший жанр, інший час, інші швидкості й ритми, але — на жаль! — внутрішньо людина змінюється дуже повільно, і знов і знов виникає необхідність абстрагуватися від сірості, недоумства, обмеженості заради збереження власного «я» і душевного здоров’я.

Іноді, спостерігаючи за життям і часто бачачи торжество несправедливості, філософ-поет дозволяє собі різкі й навіть зарозумілі оцінки:

Кульгава старість, юність бистронога —

Все товпиться до вічного порога.

Недовго світом тішаться живі:

Всі підем геть, у всіх — одна дорога.

Хайям розуміє, що причина соціальної нерівноправності — у нерозумному устрої суспільства, але оскільки усе у світі створено Аллахом, поет звертається з викликом і докором саме до нього. Майстром іншого віршувального жанру, дуже поширеного на Сході,— газелі,— був азербайджанський поет і мислитель Нізамі Гянджеві (близько 1141—1209). Газель — невеликий ліричний вірш, який складається з 3—12 двовіршів. Основний зміст газелей — оспівування кохання до жінки, туга і сум з приводу нерозділеного почуття. У творах Нізамі ми знаходимо і виявлення життєвого досвіду, глибокої людської мудрості:

Скрізь, друже, таїна, куди не глянь,—

І де ключі до потаємних знань?

Не йди лихій судьбі наперекір!

Ось час прийшов — і ти знайшов шафір. Крізь століття долинають до нас слова азербайджанського мудреця, виховуючи в нас життєву стійкість і горду незалежність.

Перу Нізамі належать і декілька поем, найвідомішою з яких є «Лейла і Меджнун» (1188). Ця поема, заснована на стародавній арабській легенді, розповідає про нещасне кохання юнака Кейса (на прізвисько «Меджнун» — «Пройнятий коханням») до красуні Лейли. Події розгортаються навколо обставин виникнення пристрасних ліричних віршів змученого коханням Кейса:

Покіль живе душа в мені, потіль

Не прийдеш ти,— і мій не згасне біль.

Ти безліч маєш на землі рабів,

Я ж сам себе твоїм рабом зробив.

Покіль про тебе пам’ятаю я,

Спокійна й радісна душа моя.

Тебе забуду — тую ж мить моє

У грудях серце каменем стає. Незвичайні для європейської поезії образи, особливо вишукані і тонкі, заворожують читача й відтворюють екзотичну ауру Сходу. Знайомлячись з творами давньокласичної східної поезії, відкриваєш для себе світ, знайомий до цього часу лише за казками про Шахерезаду та Синдбада-мореплавця: яскравий, витончений, але при цьому глибокий та мудрий. Кожний твір являє собою розкішний коштовний камінь у барвистій мозаїці світової літератури.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать