Щастя в розумінні Некрасова і моєму

Не треба мені ні срібла,

Ні золота, а дай, Господь,

Щоб землякам моїм

І кожному селянинові

Жилося привільно, весело

На всій святій Русі!


Н.А. Некрасов


Іди до принижених,

Іди до скривджених –

Будь перший там.


Там же

Щастя людське. Хто знає, що це таке? Може той, хто говорить про себе: “Я щасливий”, пояснити значення цього слова, дати визначення цьому поняттю?

У всі віки філософія, психологія та мистецтво стикаються з цим питанням. У всі віки кращі уми людства намагалися знайти вирішення цієї загадки. Виникали дивні концепції “щастя після життя”, що знайшли найширше застосування в релігійних культах. Виникло поняття про певний міфічний “сенс життя”, і нібито саме досягнення “життєвої мети” є справжнім щастям. Але як не билися мудреці з мудреців, вони не знайшли ніякого “сенсу життя”, ніякого “еліксиру щастя”.

З області філософії питання про сутність щастя постійно переміщувався в область політики та культури. Класичним зразком такого переміщення є поема Некрасова “Кому на Руси жить хорошо” (зрозуміло, це одна сторона цього багатогранного твори, але при розгляді теми справжнього твори немає потреби замислюватися над політичними і соціальними аспектами).

Семеро чоловіків вирушили в далеку дорогу, щоб знайти на Русі щасливої людини. Шукали вони простим способом: були до того, в кому могли припускати щасливця, і задавали питання в лоб: чи щасливий ти?

Але жоден з зустрінутих ними не зміг похвалитися справжнім щастям. У чому причина? Можливо, в тому, що щастя в їхньому розумінні було просто неможливим. Наприклад, попівський щастя – спокій, шана, багатство. Який може бути спокій у “лікаря душ людських”? Якою може бути шану людині, що відірвалася і від панів, і від селян? Яке може бути багатство у людини, що живе “від щедрот” бідного, напівголодного селянства? Очевидно, що щастя в тому вигляді, як воно уявлялося попу, було на Русі неможливим.

Те ж і з поміщицьким щастям. Адже чого хотілося цим оболт оболдуевим?

… Нам шкода, що ти, Русь-матінка,

З охотою втратила

Свій лицарський, войовничий,

Величний вигляд!


Поміщицька думка не може бажати нічого, крім як Валя в ноги селян, красивого будинку та псів полювання. Не може поміщик знайти собі щастя у пореформеній Росії! Адже немає нічого, що замінило б йому старі порядки. Він не може знайти порятунку навіть в роботі, бо не вміє і не бажає працювати:


Працюй! Кому ви надумали

Читати таку проповідь!


Ні поміщик, ні поп, ні Єрмілов Гірін – ніхто не може похвалитися щастям. Немає в цій країні щастя тим, хто міг би бути щасливий в іншому місці. Ні на Русі щастя ні міщанству, ні підприємливості, ні чесності.

І ось, підвівши читача впритул до думки про те, що немає на Русі щастя, Некрасов вводить в поему образ щасливої людини. Дьяков син, Григорій Добросклонов голодний (голодніший, ніж навіть селяни), бідний, і немає у нього нічого, окрім голови, окрім таланту бачити і передавати побачене словами. Він ніяк не може бути щасливий з точки зору попа або поміщика. Йому уготовані “сухоти і Сибір” – і тим не менш, він воістину щасливий. Його щастя недоступне тим, хто шукає спокою, бо як боягузові не зрозуміти радості бою, так обивателеві не зрозуміти, наскільки щасливий бореться. Щастя Григорія в тому, що він міг побачити Русь такою, яка вона є:


Ти і убога,

Ти і рясна,

Ти і забита,

Ти і всесильна,

Матінка Русь! ..


Щастя його в тому, що він свідомо обрав свій шлях-шлях “народного заступника”. Щастя його в тому, що він зміг “співати втілення щастя народного! ”

Безсумнівно, що і для самого Некрасова щастям була саме боротьба. Але це зовсім не означає, що лише в боротьбі можна знайти щастя. По-моєму, щастя – в тому, щоб жити життям, для якої створений. Для міщанина щастя – одне, для революціонера – інше. Однак Русь, на жаль, нікому не може дати спокою. І лише народжені для боротьби можуть стати на Русі щасливими.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать