«Проза любові» в ліриці М. А. Некрасова

Анітрохи не применшуючи суспільного значення віршів Некрасова, які внесли в російську лірику “ридаючих звуки” і змусили здригнутися, побачивши страждань народних, не можна не сказати про твори, де поет досліджує ‘тонкі рухи людської душі, зображає “життя серця”, проникає в найпотаємніші куточки внутрішнього світу людей.

Про “сторінках кохання” у М. Некрасова говорять несміливо, намагаючись розчинити їх у громадянській ліриці.

Об’єктом уваги поета стає “проза в любові” з її постійними незлагодами, сварками і взаємними докорами. І тут художник залишається вірним правді життя.

У вірші “Ми з тобою безтолкові люди …” М. Некрасов вчить нас бачити світле начало навіть у самих гірких сюбитіях. Адже сварка перестає бути страшною, коли ти знаєш, що за нею піде “повернення любові і участі”.

Майстерність поета полягала в тому, що він створив у любовній ліриці два характери: ліричного героя та ліричної героїні. Лірична героїня – особистість непересічна, сильна, наділена глибоким розумом. Вона подруга і однодумницею, здатна підтримати в скрутну хвилину, прийняти важливе рішення, знайти вихід із складних обставин (“Ти завжди хороша незрівнянно …”).

Для того щоб уявити собі ліричного героя, відкриємо вірш “Сором’язливість”. У ньому відображено одне з нелегких душевних станів, яке переживає чим-небудь збентежений або пригнічений чоловік. Ліричний герой розумний, спостережливий, тонкий, але життя не підтримала його надій і він втратив віру в майбутнє.

Важливим є те, що герой сам намагається зрозуміти, які асі причини його “безталанної доленьку слізної”, його “свідомості безсилля образливого”, і знаходить відповідь: “придавила мене бідність грізна”. М. Некрасов психологічно точно передає переживання людини, готового перевернути світ заради коханої, але при зустрічі з нею відчуває на ногах “гирі залізні”.

Навколишня дійсність може бути сувора не тільки по відношенню до прихованою любові, але і до тієї, яка вже стала реальністю. У вірші “Важкий рік – зломив мене недуга …” світ постає в дуже важливих вимірах і позначеннях: біда – щастя – боротьба – “життя без щастя” – ворог – друг – улюблена. Героїня була самим надійним оплотом, але все-таки “не пощадила”. Причина цього не так у ній самій, скільки в об’єктивних обставин, в загальній нещасливе життя. Поет не звинувачує, а виправдовує свою обраницю:


Замордовано, озлоблений боротьбою …

Страдниця! Стоїш переді мною …


У любові, за М. Некрасову, немає і не може бути застиглість і одноманітності. Згадаймо вірш “Так, наша життя текло бунтівної …” Воно захоплює і силою вираженого в ньому почуття, і баченням етапів любові, і знайденою художником формою вираження цього почуття.

Найперші рядки – своєрідний конспект повісті або роману, що відкривають напруженість, динамізм відносин любові, їх залежність від впливу світу: “Так, наша життя текло бунтівної, сповнена тривог, сповнена втрат”.

Люблячі розпрощалися на час. Їхнє життя в розлуці зображується як терпляче очікування нової зустрічі:


Але з тієї пори, як все кругом мене порожньо,

Віддатися не можу з любов’ю нічому,

І життя нудне, і час довго,

І холодний я до справи своєму.


Поступово у спогадах герой повертається до початку любові. Для нього очевидно, що наростання почуття супроводжується посиленням сумнівів.

Чільна роль у союз двох сердець належить вірі. Не випадково слово “віра” або похідні від нього повторюються в тексті так часто:


Як ти хотіла вірити мені,

І як і вірила, і коливалася знову,

І як повірила цілком!


Динаміку почуття М. Некрасов з’єднує з діалектикою життя. Так поет допомагає нам відкрити у мінливих формах буття непорушні цінності. Одна з них – любов, що чинить, що зводять свої вершини, що робить кожен день щасливим.

М. Некрасов показує нам самі різні етапи любовного почуття, поєднуючи їх підчас в одному творі. Так відбувається у вірші “Давно знехтуваний тобою …”. Спочатку ліричний герой постає перед нами зневіреним, готовим до самогубства, але потім повертається щастя взаємності, а з нею і повнота життя. Проте розв’язка виявилася неминучою. Любов пішла, і все навколо втратило привабливості. Людські почуття не захищені від вторгнення ворожого світу. Непередбачуваність долі створює відчуття трагізму.

У дивовижною ліричній мініатюрі “Прости”, за формою нагадує заклинання (завдяки анафоріческому повторення слова “не пам’ятай”), простежується залежність кохання від ходу життя:


Пробач! Не пам’ятаю днів падіння,

Тоски, зневіри, озлоблен’я, –


Не пам’ятаю бур, не будеш пам’ятати сліз,

Не пам’ятаю ревнощів погроз!


Герой наділений благородної пам’яттю, йому гірка думка про розставання з минулим. Він хоче, щоб спільне минуле залишилося світлим і в пам’яті його коханої. Розвиток авторської думки цікаве тим, що почуття вдячності до пережитої витлумачено як можливість уникнути хворобливого розриву. Той, хто любив, повинен бути уважним і терплячим. Він не має права сходити з п’єдесталу, на якій звела його любов. Благородством серця ізмеряеются і апогей і захід сонця почуття. Тому останні рядки звучать як заповіт:


Але дні, коли любові світило

Над нами ласкаво сходило

І бадьоро ми здійснювали шлях, –


Благослови і не забудь!


“Любові світило” наділяється властивостями живої істоти: воно “ласкаво сходило”, зігрівало душу, серце, вселяючи в них надію на можливість подолати всі негаразди життя. Ця метафора робить слова поета особливо проникливими.

Таким чином, прочитавши навіть деякі вірші, не можна не погодитися з твердженням, що М. Некрасов вніс у російську літературу нові поетичні відкриття сокровенних таємниць серц

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать