Вірш С. Єсенін «Про червоному вечорі задумалася дорога … (Сприйняття, тлумачення, оцінка)

Почуття батьківщини –


основне в моїй творчості

С. Єсенін


Сергій Олександрович Єсенін – справжній поет Росії. До вершин творчості він піднявся з глибин народного життя. З перших днів його оточував світ російських пісень, казок, легенд:


Народився я з піснями у травної ковдрі.

Зорі мене весняні у веселку звивало.


Про що б не писав Єсенін, де б не був, доля “країни березового ситцю” завжди залишалася її радістю та болем.

Для Єсеніна Русь немислима без її тихою, непомітною, але такий живий природи, яка не просто присутня в його віршах – вона дихає, радіє, плаче.

Вірш “Про червоному вечорі задумалася дорога …” – прекрасне підтвердження цьому. Воно було написано в 1916 році і належить уже до періоду творчої зрілості Єсеніна (хоча поетові не виповнився ще двадцять один рік). Вже в перших рядках з’являється образ дороги, настільки часто зустрічається в російській ліриці. Для Єсеніна він нерозривно пов’язаний з темою рідного дому, гронами “гарячою” горобини – всім тим, що залишив він у рідному краю і про що не міг забути:

Про червоному вечорі задумалася дорога,

Кущі горобин туманний глибини.

Хата-стара щелепою порога

Жує пахучий м’якуш, тиші.


Тиху задума сільського пейзажу не порушує навіть порівняння “хата-стара”. Навпаки, воно надає йому відтінок казковості, незвичайності.

Друге чотиривірш, на мій погляд, має дуже велике значення. Єсенін передає особливу пору, настільки знайому сільському жителю: пізня осінь, холод, коли мріється про теплу хаті й запаху домашнього хліба. Але тут же з’являється і образ “желтоволосого отрока”, з цікавістю дивиться “крізь синь скла … на Галоч гру”. Хіба не себе, лише на п’ять-шість років молодше, згадав Єсенін, не свої чи напівдитячі враження представив він?

Наступні рядки привносять у вірш елемент таємничості. Про кого ж шепоче “тонкогубий вітер”, хто згинув в тумані осінньої ночі?

Спочатку мені здалося, що тут говориться про смерть як про природний завершення життєвого буття, але потім на розум прийшли інші рядки: “Не жалею, не зову, не плачу …”. Думаю, що і в цьому • творі йдеться про вічний рух життя, про неможливість повернутися до себе, як і раніше, тому самому “желтоволосому юнакові”:


Кому-то п’ятами вже не м’яти у гаях

Щерблення лист і золото трави.


Як це схоже на інші рядки, написані шість років потому і за три роки до загибелі:


Ти тепер не так вже будеш битися,

Серце, займане холодком,

І країна березового ситцю

Чи не заманить шлятися босоніж.


Однак на відміну від цих слів у аналізованому вірші немає подібної драматичної завершеності: ліричний герой ще не підійшов до порога свого в’янення. Тому в останніх рядках вірша знову виникає образ дороги як символ повернення до рідного вогнища.

Численні уособлення, що зустрічаються в цьому вірші, свідчать про гарячу любов поета до отчого краю, до рідної природи, народної культури. Як і в казках, билинах, піснях, пейзажні образи у Єсеніна “замислюються”, “шепочуть”, “лащиться” і “зітхають”. Вони символізують нерозривний зв’язок ліричного героя з живим, вічно оновлюється світом природи, який завжди живив і одухотворяє творчість великого поета.

Кров’ю пов’язаний з Росією, що живе її думами і надіями, Сергій Єсенін належить до плеяди великих художників слова, без яких неможливо представити ні російську, ні світову поезію.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать